Повсякденне життя галичан у XIX – на початку XX століття. Коллектив авторов

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ (мисник) з «шафою» знизу. А зараз кажуть креденць. Колиски раніше не плели, а колисали дитину в кориті, що для тіста на хліб була. А вже по війні то плетені привозили до нас гуцули і торгували за зерно. В колиску настеляли солому або сіно, а зверху кептарик. А більше то були колиски з дощинок і побічниць. Їх зачіплювали під сволоком або до жердки над постіллю, щоб зручно було колисати вночі. Хату освітлювали каганчиками, у які заливали нафту. Світили і «скипками», які робили із грубих стебел коноплі. Стебла мочили у воді, витягали, сушили, обдирали шкірочку і палили. Їх називали «коловатниці». Тато тримали ту «коловатницю» біля мами, коли вона щось робила в хаті, коли було темно.

      Отже, наведений матеріал з усіх теренів Галичини дає підстави стверджувати, що традиційний інтер’єр народного житла українців цих етнографічних районів має спільні риси у плануванні внутрішнього житлового простору – розташуванні печі, облаштуванні та обладнанні, що є характерним для загальноукраїнського простору. Водночас кожний етнографічний район має свої локальні особливості, які виокремлюють інтер’єр народного житла з-поміж інших. Це залежало насамперед від природно-географічного середовища, соціально-економічного розвитку, етнокультурних контактів з іншими етносами краю.

      Традиції трудової взаємодопомоги. Роман Тарнавський

      Висвітлення питань, пов’язаних із традиційним громадським побутом етносів, завжди було одним із пріоритетних завдань для з’ясування їхньої культурно-побутової самобутності. Особливого значення при цьому народознавці надавали дослідженню таких звичаїв, як толока (скликання гурту односельців для виконання термінових трудомістких робіт) і супряга (тимчасова кооперація господарів, найчастіше двох сусідів, які не мають достатньої кількості робочої худоби або реманенту, через що об’єднуються для почергового виконання певних робіт), які ґрунтуються на добровільних засадах відробітку.

      Локальні особливості звичаїв трудової взаємодопомоги можна чітко простежити за матеріалами з різних етнографічних районів чи підрайонів, які різняться, зокрема, природно-географічними умовами (адже вони впливали на специфіку традиційно-побутової культури). У цьому контексті важливим є дослідження вказаних звичаїв на території Галичини, яка, з історико-етнографічного погляду, включає галицькі частини Лемківщини, Бойківщини і Гуцульщини, Покуття, Опілля, Надсяння, галицьку частину Волині та Західне Поділля.

      Толока і супряга були найважливішими формами трудової сусідської взаємодопомоги на теренах Галичини у другій половині ХІХ – першій половині ХХ ст. Вказані звичаї мали багато різновидів, які систематизуємо за виконуваною роботою на дві великі групи: взаємодопомогу під час будівництва і взаємодопомогу під час сільськогосподарських робіт. Останню з них, – на основі народного господарського календаря українських селян, – можна поділити СКАЧАТЬ