Повсякденне життя галичан у XIX – на початку XX століття. Коллектив авторов

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ полиця, яка утримувалася на вбитих дерев’яних гаках. На куті з’єднання двох лав стояв масивний стіл-скриня («стул»), фасадна частина якого була рясно різьблена.

      Яків Головацький, мандруючи зі Львова 1933 року по Галичині, зупинився на ніч у м. Миколаєві, що входить до меж Опілля, у хаті міщанина, житлову частину якої описав так: «Мій господар був одним з багатших міщан; дім дерев’яний, кладений з ялового дерева, зовні вибілений, а всередині у світлиці тесані стіни. На стіні від ікони Розп’яття, Матері Божої і св. Миколи, мальовані тутешніми народними художниками. Над дверима й над лавою полиці з полив’яними мисками й циновими тарілками; в куті за піччю, на ліжку, сінник з соломою, накритий білим простирадлом, і сім подушок. Перини нема, бо галицькі українці вважають це непотрібною розкішшю: перини не знайдеш навіть у найбагатшого міщанина чи селянина. Зате євреї та шваби (німці-колоністи), навіть найбідніші, не можуть обійтися без перини… По другому боці сіней – так звана курна хата, у якій дим з печі не виходить комином до сіней, а валить прямо до кімнати, де висить над головою, як хмара, і крізь малий отвір у стелі виходить на горище. Цей незручний спосіб усе-таки потрібний, а на думку тутешніх людей, необхідний при сушінні льону та конопель, які розстеляють на обтесаних балках, так званих грядах, та при вудженні ковбас, сала, цибулі й т. д.»[35].

      Найважливіше місце в курній, напівкурній та з опаленням «по-білому» («по-чистому») хаті на всій території Галичини посідала застільна, тобто причілкова стіна хати, на якій уздовж навішували ікони. Перед іконами висіла лампадка або маленька поличка зі свічкою Це було найбільш шановане місце, свого роду хатній іконостас, який задовольняв духовні потреби в повсякденному житті мешканців. Кожну ікону, за винятком курних хат, у яких під час палення в печі дим розходився по хаті і вився попід стелею на висоті вікон, старалися завішувати вишиваними рушниками. Між ікони закладали освячене зілля, головки маку, колоски жита, гілочки калини, а на Гуцульщині – ще й писанки, топірці, тобівки, весільні калачі.

      У розташуванні репрезентативної стіни з іконами до сходу-півдня, печі – захід-північ пов’язаний в уявленнях мешканців хати із будовою Всесвіту. Місце стола в цій святковій зоні було дуже почесним. На ньому завжди мав лежати хліб, прикритий рушником. За стіл завжди першим сідав господар хати, поряд нього по старшинству – інші члени сім’ї. Під час весілля молодих садили на лаву за столом попід ікони. Стіл першим заносили в новозбудовану хату. Якщо сім’я з певних причин залишала хату, то стіл залишали на місці, примовляючи: «То господар хати, не можна рухати». Під час похорону стіл правив за вівтар.

      Одним із символів української хати була скриня, що характерно і для галицького краю. Оспівана в піснях, казках, переказах, вона вірно служила домочадцям. Із скринею, крім суто практичного її використання, пов’язані матеріальні статки і духовне життя мешканців, особливо дівчат, які СКАЧАТЬ