Повсякденне життя галичан у XIX – на початку XX століття. Коллектив авторов

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ будівництво з кругляків, «плениць» чи брусів із дерев хвойних порід, основні роботи виконували майстри-будівельники. Сусіди допомагали виконати певні підсобні роботи. Найпоширенішою взаємодопомогою під час будівництва на цих теренах було транспортування будівельного матеріалу.

      На Бойківщині ґазда, який планував будувати нове зрубне житло, просив односельців допомоги під час перевезення деревини з лісу на місце майбутнього будівництва. Мешканці села, які мали таку можливість, їхали «за добре слово» по дерево й звозили його, а ґазда частував їх, і обов’язково – горілкою. Допомогти привезти колоди («кльоци») могло прийти до 15 «фірманів». Для транспортування будівельних матеріалів селяни часто вдавалися до супряги, адже тягти колоди одній тварині було важко. Якщо господар купував уже збудовану хату, яку потрібно було розібрати на деревину, чи розбирав старе житло, щоб на його місці збудувати нове, родичів і сусідів скликали «валяти хату».

      Після звезення будівельного матеріалу на місце будівництва визначали день закладання підвалин («закладщини», «заклащина», «закладини»). Зазвичай, «заклащина» припадала на суботу чи п’ятницю, і в жодному разі не на понеділок, який вважався важким днем. Це була перша колективна робота під час будівництва – відбувалася толокою за участі мешканців «кутка» села. Після закладання підвалин господар частував майстрів і їхніх помічників. Цікаво, що на Бойківщині в давнину це частування робили на передній підвалині, а наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. – на столі, поставленому посередині ділянки, призначеної для майбутньої будівлі. Бойки вірили: що кращою буде ця гостина, то більше достатку буде в новій хаті.

      На Покутті стіни хат зводили з «кругляка» чи «у вугли» (в зруб), або «у заміть» (в стовпи). З обох боків їх обмазували товстим шаром глиносолом’яного замісу. Побутували й «биті хати» – будівлі з глинобитними стінами. Для будівництва з використанням глини покутяни скликали «толоки». На теренах контактної зони Покуття і Бойківщини будівництво з дерева здійснювали майстри-спеціалісти, а «толокою» родичі та сусіди допомагали під час валькування глиною стін і стелі: «Помагают хату будувати. То – «толока». […] Хати з дерева будували. В нас так: стіни обмазані і знадвору, і зсередини хати. Сусіди приходили помагати глину місити. Кіньми місили: зроблять таку яму, кінь там ходить і ногами місить. А як нє, то люди ходять і ногами глину місять» (с. Росільна Богородчанського р-ну Івано-Франківської обл.)[37].

      На Надсянні, де у другій половині ХІХ – першій третині ХХ ст. переважала зрубна техніка будівництва, а зрубно-каркасно-дильоване будівництво зі соснових пластин застосовувалося спорадично, селяни йшли «на охоту», скликали «поміч», здебільшого, для заготівлі деревини і звезення її на місце будівництва, а «толоку» влаштовували для виготовлення глиняного замісу і валькування ним стелі («повали»): «Будувати помагали, то «толока»: зі села хлопи сходилися, їх просили СКАЧАТЬ