Середземноморське перехрестя. Андрій Харук
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Середземноморське перехрестя - Андрій Харук страница 26

СКАЧАТЬ Італійці усвідомили важливе значення баз в архіпелазі Додеканес, з яких флот міг серйозно загрожувати британським комунікаціям у східній частині Середземномор’я. Однак на момент вступу Італії у війну тут не було значних сил італійського флоту. На порядку денному постало скерування у цю акваторію великих кораблів.

      У середині липня 1940 р. командування ВМС Італії ухвалило рішення вислати на о. Лерос 2-гу ескадру легких крейсерів («Джованні делле Банде Нере» і «Бартоломео Коллеоні») під командуванням контр-адмірала Фердінандо Касарді. Командування сподівалось, що швидкісні й добре озброєні кораблі зможуть серйозно обмежити британське судноплавство у цьому районі.

      Італійські крейсери вийшли з Триполі 17 липня, близько 22:00. Кораблі, дотримуючись режиму тиші в ефірі, на швидкості 24 вузли вирушили до Криту. О 6:00 19 липня вони підійшли до західного узбережжя цього острова, збираючись пройти протокою між Критом і острівцем Антікітіра, після чого взяти курс на Лерос. Італійці не сподівались зустріти на цих водах британські кораблі. Однак інформація їхньої розвідки виявилась хибною. Північніше Криту патрулювали чотири есмінці зі складу британської 2-й флотилії, а для підтримки цього загону на світанку 18 липня з Александрії вийшов легкий крейсер «Сідней» у супроводі есмінця «Хейвок» (з тієї ж 2-ї флотилії).

      Ворожі загони йшли назустріч один одному, не підозрюючи про присутність противника. Вранці 19 липня британські есмінці перебували в районі мису Спада на північно-західному узбережжі Криту – власне, поблизу тієї вузької протоки, якою збирались пройти італійські крейсери. «Сідней» перебував за 40 миль на північ від есмінців.

      Бій біля мису Спада

      О 7:17 19 липня на одному з італійських крейсерів помітили чотири кораблі, розпізнані як британські есмінці. За п’ять хвилин італійські кораблі були помічені з есмінця «Хіроу». На кораблях обох загонів прозвучали сигнали бойової тривоги. Італійський командувач був впевнений у своїй перевазі, тому вирішив не відриватись від противника, а навпаки – відкрити вогонь головним калібром. Він міг цілком розраховувати на успіх з огляду на перевагу своїх кораблів у артилерії. Розумів це і командувач британським загоном коммандер Ніколсон. Він негайно повернув на північ, у бік крейсера «Сідней». Есмінці почали передавати радіограми, інформуючи про поточну ситуацію командира австралійського крейсера коммандера Дж. А. Коллінза. Той, не порушуючи зі свого боку режиму радіомовчання, міг вибрати зручний для себе момент вступу в бій, що мало стати цілковитою несподіванкою для італійців.

      Тим часом британські есмінці на швидкості 30 вузлів йшли на північ, ліниво відстрілюючись з кормових гармат. Італійці намагались вести вогонь повними бортовими залпами, тому мусили постійно маневрувати. Вогонь обох сторін не був ані надто інтенсивний, ані точний. До 8:00 жодна зі сторін не здобула переваги. Британські снаряди просто не долітали до італійських СКАЧАТЬ