Середземноморське перехрестя. Андрій Харук

Чтение книги онлайн.

      2.3. Битви біля мису Стіло і мису Спада

      Заходи з нейтралізації французького флоту на кілька тижнів стали головною проблемою для британських сил на Середземному морі. Однак це не означало цілковитого припинення дій проти Італії. Обидві сторони в той час ще не мали чітких концепцій ведення бойових дій у нових умовах. Ключовим питанням ставало забезпечення проведення конвоїв: для Італії – до Північної Африки, для Великобританії – на Мальту.

      Перша спроба італійського флоту організувати проведення конвою, як ми вже згадували, закінчилась втратою есмінця «Есперо». 6 липня 1940 р. італійський флот почав значно масштабнішу операцію. З Неаполя вийшли в море лайнери «Есперіа» і «Калітеа», танкер «Веттор Пезані» і транспорт «Марко Фоскаріні», з Катанії на Сицилії – транспорт «Франческо Барбаро». Судна везли 2190 солдат, 72 танки, 237 автомобілів, 5270 тонн палива і понад 10 тис. тонн інших вантажів. Безпосередню охорону конвою, який отримав шифр ТСМ, забезпечували вісім есмінців та чотири міноносці. Їх «підстраховували» легкі крейсери «Бартоломео Коллеоні» та «Джованні делле Банде Нере». Операція пройшла успішно – конвой досяг Бенгазі, де розвантажився, а 21 липня судна повернулись до Неаполя.

      Практично одночасно з операцією ТСМ свою конвойну операцію під шифром МА.5 проводив британський Королівський флот. 9 і 10 липня з Мальти до Александрії вийшли конвої MF-1 і MS-1 (відповідно, три і п’ять суден). Одним із завдань цієї операції була евакуація з Мальти цивільного населення. Назустріч конвоям з Александрії вирушили основні сили британського Середземноморського флоту: з’єднання «А» (п’ять легких крейсерів і один есмінець), «В» (лінкор «Ворспайт» під прапором адмірала Каннінгема і п’ять есмінців) та «С» (лінкори «Малайя», «Ройял Соверін», авіаносець «Ігл» і флотилія есмінців). 9 липня ці з’єднання мали вийти на позицію за 120 миль від мису Пассеро на Сицилії, де до них мало приєднатись з’єднання «D», сформоване з кораблів, які базувались на Мальті. Виділених мало вистачити не лише для захисту конвоїв, але й для ведення наступальних дій проти італійського флоту. Вчасне виявлення ворожих сил покладалось на чотиримоторні літаючі човни «Сандерленд», які базувались на Мальті.

      Задля відвернення уваги італійського командування 8 липня з Гібралтару в район Майорки вийшло з’єднання «Н» – лінкори «Худ» і «Резолюшн» у супроводі есмінців. Демонстративний маневр виявився вдалим – кораблі були помічені розвідувальними літаками, і на певний час стали пріоритетною загрозою. 9 липня з’єднання «Н» кілька разів зазнавало нальотів італійської авіації, але кораблі зуміли уникнути влучань бомб. 11 липня з’єднання повернулось до Гібралтару.

      Однак маскування не було повним – італійські шпигуни в Александрії вчасно сповістили про вихід у море британського Середземноморського флоту. Назустріч вирушили головні сили італійського флоту – лінкори «Джуліо Чезаре» і «Конте ді Кавур», шість важких і вісім легких крейсерів СКАЧАТЬ