Середземноморське перехрестя. Андрій Харук

Чтение книги онлайн.

      © Видавництво «Фоліо», марка серії, 2018

      Передмова

      Книга, яку ви тримаєте в руках, присвячена бойовим діям Другої світової війни на Середземному морі. Цей театр воєнних дій був одним з основних, однак в українській історіографії він і досі залишається білою плямою. Наше ж дослідження покликане бодай частково заповнити цю прогалину. З огляду на тривалість середземноморської кампанії та її різносторонність, ми зосередили увагу лише на одному аспекті – бойових діях на морі. Воєнні кампанії на суші та в повітрі аналізуємо лише побіжно – настільки, щоб зрозуміти бойові дії флотів.

      Коли ми спробуємо узагальнити хід бойових дій на Середземному морі, то побачимо, що суть їх зводилась до контролю над лініями комунікацій. Італія і Німеччина вважали своїм головним завданням утримати сполучення у напрямку з півночі на південь – від Апеннінського півострова до Північної Африки. Для Великобританії та її союзників життєво важливими були лінії комунікацій із заходу на схід – від Гібралтару до Александрії. У центрі цього гігантського перехрестя знаходилась Мальта – «острівець безпеки» для антигітлерівської коаліції і «кістка в горлі» для країн Осі. Доля війни на Середземноморському театрі воєнних дій вирішувалась саме тут. Спроби подолати криваве перехрестя переростали у справжні конвойні битви за участю десятків кораблів та сотень літаків, драматизм яких міг би стати гідним сюжетом для кінопостановок найкращих режисерів. Однак конвойні баталії були далеко не єдиним складником бойових дій. Десантні операції, удари по військово-морських базах, дії підводних човнів і сил спеціальних операцій, виставлення і тралення мінних загороджень, постачання гарнізонів на віддалених островах – ось далеко не повний перелік того, чим займались флоти противників на Середземному морі.

      Що ж впливало на результат боїв? Тут можна говорити про низку чинників. Технічний рівень озброєння, кількісна перевага чи рівень підготовки моряків і пілотів були далеко не єдиними з них. Часто долю зіткнення вирішували особливості ланцюга управління, наявність чи відсутність ресурсів, зрештою, політичні рішення вищого керівництва країн. Усе це проаналізовано в нашій книзі – звичайно, у тій мірі, наскільки це дозволяє її скромний обсяг.

      Розділ 1

      Характеристика театру воєнних дій і сил супротивників

      1.1. Середземне море як театр воєнних дій

      Середземне море з географічної точки зору не є акваторією цілком закритою, але з військової назвати його відкритим не можна. На заході його замикає Гібралтарська протока, над якою панувала одна з найважливіших британських військових баз – Гібралтар. Хоч під час війни німецькі й італійські підводні човни неодноразово форсували цю протоку, назвати це вільним проходом аж ніяк не можна. Упродовж усієї війни Гібралтарська протока перебувала під повним контролем британського флоту. Ще більш надійно британці контролювали південно-східний вихід зі Середземного моря – Суецький канал, поблизу якого знаходилась велика військово-морська база Александрія. Північно-східний вихід – до Чорного моря через Босфор і Дарданелли – перебував під контролем нейтральної Туреччини; до того ж, він не вів до відкритого океану. Таким чином, зі стратегічної точки зору Середземне море є закритим і чітко відокремленим від інших акваторій, де точились бої Другої світової війни. Водночас слід враховувати, що війна на морі в середині ХХ століття вже не була зіткненням виключно морських сил – надзвичайно велику роль у ній відігравала авіація. Середземне море, відносно невелике й оточене зусібіч берегами, було вкрай вразливе для дій авіації, яка відчутно впливала на способи ведення бойових дій у 1939—1945 рр.

      Значення Середземного моря для економіки воюючих сторін важко переоцінити. Напередодні Другої світової війни Великобританія отримувала через середземноморські комунікації 90 % каучуку, 28 % міді й залізної руди, 19 % нафти. Втрата Великобританією контролю над цими комунікаціями могла мати наслідки, порівняні з можливою поразкою у «Битві за Атлантику». Ще більшим було значення середземноморських комунікацій для Італії. Ця країна повністю залежала від постачання сировини ззовні: з-за кордону вона отримувала 95 % нафти, близько 100 % міді, коксу, коксівного вугілля, 95 % деревини й целюлози, 50 % залізної руди. Переважна більшість цих вантажів надходила морським шляхом. Тож для Італії війна на морі була, без перебільшення, війною за існування.

      Усю акваторію Середземного моря можна чітко поділити на дві частини: західну та східну. Поєднані вони Сицилійською протокою – єдиним можливим шляхом для конвоїв та з’єднань флоту, який перебував під контролем Італії. Однак італійське домінування тут було не абсолютним – йому загрожувала потужна британська морська й авіаційна база на Мальті. Завдяки цьому британці могли діяти на комунікаціях, що поєднували італійську метрополію з володіннями у Північній Африці. До того ж, Мальта становила плацдарм для прикриття власних конвоїв на трасі Гібралтар – Александрія.

      Західна частина Середземного моря СКАЧАТЬ