П’ятеро. Владимир Евгеньевич Жаботинский

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ і обмежувалась; приходив часто, однак у жодних спільних витівках, іграх, прогулянках участі не брав; усі так звикли до його пасивної присутності, що вона вже нікого не утискала, ні хазяїв, ні гостей, ні його самого. Я спробував було колись з ним поговорити, але успіху не мав; тільки виніс враження, що він і мене і всю компанію зневажає, і взагалі людина похмура і не дуже доброзичлива. Прізвище він мав дивне – Козлодой; у сім’ї його звали Самойло – він мав звання помічника провізора і служив у аптекарському магазині, а слова «аптекарський магазин» вимовляв обидва з наголосом на передостанньому складі. Хтось пустив поголос, що він закоханий у Марусю; але всі вони були в неї закохані, і менше за все був схожий на кавалера саме Самойло – здається, навіть не говорив з нею, а на її нечасті звернення відповідав байдуже й діловито, не заохочуючи до продовження бесіди. Ще пам’ятаю: говорили, що він про своє ремесло тримається дуже високої думки і називає себе не фармацевт, а фармаколог; Серьожа це вимовляв як: «фармаколух».

      Потім пам’ятаю ще двоє родичів, між собою братів, зовсім літніх; старшого звали Борис Мойсейович, другого Борис Маврикійович, і ця різниця у стилізації того ж самого по батькові багато визначала в їхню несхожість натури. Старший, старий багатий, любив похизуватися первісною своєю неотесаністю. Усі ходячі старезні слівця і дотепи на цю тему я чув від нього. «Освіта?» – говорив він, витягуючи гаманець: «Ось моя освіта». Або: «Переконання? Ось…». Або: «Що, Ігнаце, твій Марко знову залишився на другий рік? Це ти дурень, не він. Мій Сьома теж ледар, але що я роблю? Перед іспитами зустрічаю в клубі його директора і кажу прямо: пан Суббоцький, держу парі на п’ятсот, що мій син знову застрягне. І – рибка в сітці». Брата свого Бориса Маврикійовича терпіти не міг, усіляко йому дошкуляв; поза очі називав його «цей шмендрик»[40], а в очі на людях не Борис, а «Бейреш».

      Борис Маврикійович був лише на п’ять років молодший, але вихований був або сам себе виховав зовсім по-іншому. Висловлювався правильно по-російськи, а відтінки акценту згладжував тим, що у присутності руських намагався говорити басом (це, кажуть, допомагає). Багато років тому, приймаючи грязьові ванни на Хаджубейському лимані, він познайомився з письменником Данилевським[41]; той подарував йому на пам’ять свій роман «Дев’ятий вал»[42], і Борис Маврикійович звідти завжди цитував місця, що підходили до теми конкретної бесіди. Більш того: коли у кредитній спілці, де він і брат його Абрам Мойсейович обоє були членами правління, з’явився раптом якийсь норовистий пайовик і вчинив уже не пам’ятаю який скандал на річних зборах, – я сам чув, ось цими вухами, як Борис Маврикійович про нього сказав: «Це Робесп’єр якийсь; закінчить тим, що його якась Шарлота застрелить у лазні»[43]. На зріст це був багатир, груди носив колесом; одного разу я зустрів його на Дерибасівській, у сизій крилатці на кшталт офіцерської, а на голові в нього був найсправжнісінький дворянський кашкет із червоним околишом, і загальний ефект був цілком СКАЧАТЬ