П’ятеро. Владимир Евгеньевич Жаботинский
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу П’ятеро - Владимир Евгеньевич Жаботинский страница 10

СКАЧАТЬ наймолодший у домі Торік: Торік, не звертаючи уваги на велику свою люб’язність до всіх людей без розбору, не став би гаяти час на розмови, що позбавлені повчальности. Старий просиджував у нього годинами: хоча у Марка з Серьожою була спільна кімната, Торіку відвели, звісно, окрему. Кілька разів і я напрошувався до них третім на бесіду; насправді, цікаво і соковито розповідав старий про Севастопольську кампанію, про смерть Лінкольна, про Паризьку комуну, про Скобелєва[48], про процес Желябова[49], про Буланже[50] і такі інші явища з хроніки чорноморської хліботоргівлі. Але пам’ятаю, що найбільше при цьому мені імпонував не Абрам Мойсейович, а Торік; ще точніше – не сам Торік, котрий слухав і мовчав, а його кімната. Вона була уся заставлена книжками, що відбивали різні стадії його духовного розвитку. «Задушевне слово», «Роднік»[51], «Навколо Світу» і так далі до щомісячника «Світ божий» – усі цілісінькі, у комплектах, в обкладинках; російські класики; ціла поличка Bibliothèque Rose[52] і всіляких Morceaux Choisis[53]; навіть, на мій подив, «Історія» Греца[54], єдина книжка єврейського змісту в усьому домі. Письмовий стіл підтриманий у ладі; правильним стосом лежать шкільні зошити у блакитних обкладинках, з кожної звішується кольорова стрічка, що приклеєна облатками і до обкладинки, і до промокашки; на стіні висить розклад уроків…

      А одного разу трапилось ось таке: Анна Михайлівна, коли хлопчиків не було вдома, попросила мене принести їй словник Макарова з полички в Торіка, але я помилився дверима і потрапив до кімнати, де ще ніколи не був. Я мав би відразу відступити, однак я про це забув, так мене разом здивувала обстановка й атмосфера цієї кімнати. Немов з іншого дому: залізне ліжко, два нефарбовані стільці, обдертий умивальник, на ньому гребінець, мило та зубна щітка і більш нічого. На столі валялись книжки; назв я не міг прочитати з порога, але впізнав їх за форматом – цю словесність тоді називали «брошурами», і про той же хід думок говорив прибитий кнопками до шпалер портрет Лассаля. Подивившись на все це, я причинив двері, розшукав у Торіка словник, поніс його Анні Михайлівні й у коридорі зустрів Ліку: дивлячись перед собою, вона ретельно відвела плече, щоб я якось не зачепив її за формений темно-зелений рукав, і пройшла в ту кімнату до себе.

      VI. Ліка

      Улітку Мільгроми жили на Середнім Фонтані. Дача була на десятій станції[55]: достатньо для старого тубільця назвати цей номер, щоб піднялась із забуття перед очима його одна з найхарактерніших картин нашого тодішнього побуту.

      Якби мені доручено було написати монографію про десяту лінію, я б почав здалека, і зі сюжету надзвичайно поетичного. Багато вже разів, почав би я, оспівували художники слова таємничу вабливу силу нічного сріблястого світила, якому, говорять, коряться морські припливи (на Чорному морі висота припливу близько вершка, але це справу не обходить). Зате, наскільки мені відомо, ніхто ще не оспівував привабливий магнетизм світила СКАЧАТЬ



<p>48</p>

Михайло Дмитрович Скобелєв (1843–882) – генерал, російський воєначальник, учасник російсько-турецької війни 1877–1878 рр.

<p>49</p>

Андрій Іванович Желябов (1851–1881) – російський терорист, революціонер-народоволець, один з організаторів убивства імператора Олександра II.

<p>50</p>

Жорж Буланже (1837–1891) – французький генерал, політичний діяч, вождь реваншистсько-антиреспубліканського руху, відомого як буланжізма.

<p>51</p>

«Задушевне Слово», «Роднік» – популярні дитячі журнали, що видавалися в дореволюційній Росії.

<p>52</p>

«Bibliothèque Rose» (фр. «Рожева Бібліотека») – серія літературних збірок для дітей та юнацтва, що видавалися у Франції в другій половині XIX століття.

<p>53</p>

Вибране (фр.).

<p>54</p>

«Історія євреїв з найдавніших століть до теперішнього часу» в 11 томах (1853–1875) єврейського історика польського походження Генріха Греца (1817–1891).

<p>55</p>

Наприкінці ХІХ століття в дачні райони Фонтана одесити добиралися за допомогою конки та парового трамвая, зупинки якого називалися «станціями».