П’ятеро. Владимир Евгеньевич Жаботинский

Чтение книги онлайн.

      Пам’ятаю двох явних білопідкладочників[34]. Один з них був статечний і добре вихований, вставляв французькі слова, а по-російськи намагався говорити на московський лад; тільки буква «р» у нього не виходила, але він пояснював це тим, що «гувернантка акцент іспохтіла». Він готував себе до кар’єри адміністративної або дипломатичної, натякав, що релігія не є перешкодою, і писав на медаль твір на багатообіцяльну тему про бажаність відміни конституції великого князівства Фінляндського. Будучи в Марусі, завжди підносив квіти; замужнім пані цілував ручки, а панянкам – ні, як має бути (ми всі, неотесані, цілували руку і Марусі; хтось пробував це вчинити навіть із сімнадцятирічною Лікою, але жорстоко постраждав). Але Серьожа його осяг, і портрет цього «пасажира» свідчив:

      Другий був роздуханчик, рум’яненький, завжди щасливий, завжди з усмішкою на всі тридцять два зуби. «Батечко мене гнав у медики, до Харкова, – пояснив він одного разу. – Але я був невблаганний: піду тільки на один з танцювальних факультетів – або юридичний, або філологічний». Обожнював Одесу і всіх, що не в Одесі народилися, презирливо називав «приїжджі». З Марусею він познайомився таким чином: вона якось йшла вулицею одна, він раптом пішов з нею поруч, зняв кашкета і заявив, виблискуючи всіма зубами:

      – Мадемуазель, я – черговий член Спілки для охорони одиноких панянок на Рішельєвській від нахаб.

      Серьожин портрет, скоріше злий, і взагалі я подаю його тут не без сумніву:

      Екстерни[35] допускалися тільки найбільш благовидні і найменш глибокодумні, власне, тільки в цьому домі я таких бачив. Узагалі екстерни тоді становили в Одесі дуже помітну групу населення; наїжджали з містечок близьких і далеких, навіть із Литви («вихідці з Пінського болота», говорила Маруся), вдень читали Тургенєва і Туган-Барановського[36] у міській бібліотеці, а ввечері розносили по місту – одні революцію, інші сіонізм. На іспитах за шостий і вось- мий класи їх безжально провалювали; багато з них вже руки спустили, перестали зубрити і навіть мріяти про університет, але продовжували вважатися «екстернами», точно це була станова каста. Вигляд був у них строгий і зосереджений, я їх завжди боявся, читаючи в їхніх очах біблійний вирок: тебе зважено, зважено – і виявився легковажним. Але до Марусі потрапляли тільки винятки з цього насупленого типу: «помірні екстерни», як вона казала, ручні, з краватками і навіть у крохмальних комірцях, і вона, дбаючи про їхнє виховання, намагалася їх відзвичаїти від розмов на обтяжливі теми з різних областей мудрування. Тим не менш, інші «пасажири» на них дивилися з підозрою, а Серьожа радо «цитував» лінгвістичні перлини, нібито ним почерпнуті з їхніх творів, поданих на останньому невдалому іспиті:

      «Людство давно вже помітило просвітницьке значення СКАЧАТЬ