Мала Глуша. Марія Галіна

Чтение книги онлайн.

      Йому захотілося підійти і вдарити дівчину, щоб вона перестала сміятися, і він якомога надійніше застромив руки в кишені.

      – Ходімо, Льово,– Герега коротко потер рученята.– Ходімо. Швидше. А потім – працювати.

      – Куди ходімо? – Лев Семенович спробував трохи пригальмувати.

      – Осьдечки, бачиш? – Герега кивнув круглою береткою у бік порту, де блискотів вогнями білий теплохід. Інші вогні витанцьовували під ним у темній воді – свято, відпочинок, далека подорож до країн, де немає Гереги. Левові Семеновичу навіть здалося, що звідти, з теплохода, мокрий вітер доніс ніжну танцювальну музику.

      – Чому в порт? – лячно запитав він.

      – А тому, мій дорогий, що на морвокзалі є такий собі бар, на третьому поверсі, а в барі є такий собі бармен Рома. Рома робить абсолютно приголомшливі шейки, ну, коктейлі, з яєчним жовтком, ніхто більше таких не робить. Тож ми з тобою посидимо, каву візьмемо, вип’ємо по коктейлю….

      Обійшлося. Бар це ще так-сяк. Але про всяк випадок він обережно висловив боязке невдоволення.

      – Але ж… дисертація…

      – Там і обговоримо. Ходи-ходи!

      І Герега потягнув Лева Семеновича за рукав до сяйливої, прозорої будівлі морвокзалу. Але коли той уже рушив було до ескалатора, Герега, округло реготнувши, знову потягнув його за руку.

      – Зажди, Льовонько! Ще буквально півгодини… І тоді – в бар!

      Білий теплохід біля причалу світив круглими ілюмінаторами і палубними вітринами так близько, що було чути вже не тільки музику, а й рипіння канатів, які терлись об чавунні причальні кнехти.

      – Навіщо ми тут? – з тугою вимовив Лев Семенович. Ні, таки не обійшлося…

      – Треба,– значуще відповів Герега.– Льовочко, у тебе посвідчення з собою?

      – Яке?

      – Службове, звісно! Давай, давай, давай його сюди! – Герега підстрибував від нетерпіння, але нараз зробився дуже поважним, якимсь навіть вищим і квадратнішим. Неквапно взявши Лева Семеновича під руку, підійшов до трапа і велично кивнув вахтовому.

      – Ви куди? – вахтовий спробував заступити їм дорогу.

      – Санітарна інспекція,– солідно сказав Герега, тримаючи перед собою руку Лева Семеновича з розгорненим посвідченням.– Поклич-но, друже, когось із командного складу… Немає? На березі? Недобре, недобре… Тоді сам проведи… Не можеш пост залишити, так? Ну, нічого, ми самі.

      І він велично пройшов досередини.

      Лев Семенович поплентався за ним.

      – Мамо, ти спиш?

      Стара напіврозплющила одне око і подивилася на Олену Сергіївну. Чорний рот був привідкритий. Тому вона спочатку закрила його, а тоді знов відкрила:

      – Ні.

      – Як ти себе почуваєш?

      – На горщик хочу,– сказала мама.

      Олена Сергіївна нахилилася і висунула з-під ліжка судно, поклала його під бік старій.

      – Піднімись СКАЧАТЬ