Мала Глуша. Марія Галіна

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Залишився стос папірців, на деяких виразно проступали бурі кола, видно, горнятко з чаєм ставили.

      – «Оil-tanker» – «нафтоналивний танкер»,– прикусивши кінчик язика, перекладала Розка. Потім замислилася. Ручка зависла над порожнім рядком, Розка неохоче підвелася і зазирнула в кабінет.

      – Олено Сергіївно, а «displacement» – це що таке? Порт приписки?

      – Те саме, що й «tonnage»,– сухо відгукнулася Петрищенко, зайнята якимись своїми понурими справами.– Водотоннажність. «Порт приписки» – це «registration».

      – Дякую! – голосно і ввічливо сказала Розка і знову всілася на стілець, підібгавши під себе ногу.

      «Crew – це команда, це я знаю,– тихенько бурмотіла Розка.– Дисплейсмент оте паскудне настільки подібне на «порт приписки», це ж треба… Гаразд, тоді виходить, порт приписки – Кувейт. Ну то й фіг із ним».

      Переважно впоперек штампу «Санітарна інспекція № 2» стояла приписка кульковою ручкою по-російськи: «Сторонніх об’єктів не виявлено». І підпис. Тільки до кувейтського пришпилений папірець – «Зараження третього ступеня об’єктом Д-8.

      Об’єкт виявлений і знищений. Команда відправлена на профілактичний огляд і відновні процедури на МБМ».

      Напевно, які-небудь мухи, подумала Розка, личинки піщаних мух. Вони відкладають свої яєчка в тілі людини, і, скажімо, палець, чи навіть уся рука поступово перетворюються на масу, що гниє і ворушиться. Вона уявила собі це видовище – і її аж пересмикнуло.

      Позаду гримнули двері. На Розку війнуло солодким липкавим запахом; Катя стягнула з себе плащик-болонью, почепила на рогату вішалку. У кімнаті відразу стало задушливо.

      – А, ось і наша Розочка, почала працювати нарешті,– Катя розкрила сумку, всіяну крапельками дощу, вийняла пакетик із карамельками.– Давно пора. На, пригощайся. Тримай, тримай… їж.

      Розка карамельок не любила, але відмовитися посоромилася, тому просто затиснула цукерку в руці, сподіваючись якось крадькома покласти її в шухляду. Або запхати під «Ятрань». У кишеню джинсів, які надзвичайно тісно обліпили задок, пропхати цукерку було неможливо.

      – Та ти їж,– сказала Катя, зачісуючись перед дзеркалом,– їж. Вона не отруйна.

      Розка розгорнула липкий папірець і слухняно поклала цукерку в рот. Карамелька виявилася саме такою, як Розка і думала,– нудотною і липкою.

      – От і добре,– доброзичливо сказала Катя, дивлячись із дзеркала на Розку блідо-голубими очима.– От і чудовенько.

      І коли це дощ встиг піти, а я не помітила? Розка визирнула у вікно. Море заряботіло брижами, мокрі чайки, настовбурчившись, проходжалися причалом. Петрищенко виринула зі свого кабінету, сягнула в хистку конторську шафу і вийняла звідти електрочайник, який був захований за стосиком тек.

      Розці раптом різко захотілося спати.

      Повз неї, війнувши липким карамелевим душком, пройшла Катя. Розка чула, як та шарудить папірцем, потім долинув звук висунутої шухляди.

      – Пересядь,– сказала СКАЧАТЬ