Мала Глуша. Марія Галіна

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Ну так, було діло, вони навіть билися в класі п’ятому, здається, а може, в четвертому, але взагалі за що Скибі на неї злитися, Розка їй завжди давала списати і на випускних підказала, коли та заплуталася в суспільних формаціях. Звідки, правда, Катя знає, що Скиба фарбована? З іншого боку, всі перукарки фарбовані, їм імпортну фарбу видають, вони все на собі пробують.

      – Буває так,– Катя розчепірила пальчики і роздивлялася їх, нахиляючи поперемінно голову то на один бік, то на інший.– Ти до людини з серцем, а вона тебе не любить. Кавалера ти в неї не відбивала, шматок хліба не забирала… А вона однаково тобі зла бажає. І чому, питається? Ти до неї з усією душею, а вона…

      «Про що це вона?» – тихо здивувалася Розка. Чомусь їй було неприємно.

      – Та зовсім ні,– з досадою сказала вона, з принципу захищаючи зловорожу Скибу.– У нас нормальні стосунки… загалом…

      – Однокласниця,– замислено вела далі Катя.– Може, ти дуже розумною була, золотко? Вискакувала наперед весь час? Тебе взагалі в класі любили – чи ні?

      Розка відчула, як у неї буряковіють вуха. Встати, вийти, щоби зробити цим Каті ще одну приємність? Чи переконувати, що нічого подібного? Насправді, звичайно, були такі, котрі Розку недолюблювали, але ж були і нормальні люди, які до неї ставилися цілком незле.

      – А вам що до того? – запитала вона недобрим придушеним голосом.

      – Та нічого. Ось хочеш, поворожу тобі.

      – Ні,– про всяк випадок сказала Розка.

      – На любов поворожу. На долю. Ти ж молода, лапонько. Хіба не цікаво?

      Розка зам’ялася. Катя їй радикально не подобалася. З іншого боку, їй і справді було цікаво. Розка завжди вважала, що у всьому цьому, у ворожінні й інших подібних речах, щось є.

      – А ви вмієте? – запитала вона про всяк випадок.

      – Мене, золотко, ще бабуся навчила, земля їй пухом. А вже вона вміла!

      – А як? По руці?

      Катя трохи примружилася і кинула погляд на Розку. Погляд був неприємний, так ніби вона ставила Розці діагноз.

      – По руці ворожать на життя. А щоб на долю, беруться карти. Ось ми карти розкладемо…

      – А…

      Розку якось біля вокзалу обікрала циганка. Як це вийшло, незрозуміло. Катя світла і на циганку зовсім не схожа, але однаково Розку щось насторожувало.

      Вона мені наворожить якусь гидоту, а та раптом візьме і збудеться? А якби не наворожила, то нічого і не сталося б. Може таке бути? Розка не знала. Але відмовлятися було пізно, Катя витягнула з шухляди колоду заяложених карт із клітчастими сорочками. Крім карт у неї в столі лежав клубок рожевого мохеру зі встромленими спицями.

      Розці захотілося показати свою обізнаність.

      – А це не Таро?

      – Це вони там у себе своє Таро нехай розкладають,– туманно відповіла Катя.– А нам і це підійде. Ти будеш дама трефова, хрестова дама будеш. На що тобі? На долю? На судженого? На бажання? Чи на все?

      – На все,– про всяк випадок сказала Розка.

      – Богаділочку? Циганку?

      Вона СКАЧАТЬ