Мала Глуша. Марія Галіна

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ ну її, цю дисертацію, на бога, не потрібна мені та Москва. Ні, навпаки, я поїду від нього до Москви, і все буде добре, але ні, він же однаково одного разу отак-от подзвонить, а там…

      – Льово, вдягайся,– твердо сказала дружина.– Чого стоїш із розкритим ротом?!

      – Так-так,– квапливо відповів Лев Семенович і почав застромлювати ноги в осінні чеські черевики.

      Кожен ліхтар, здавалося, був замкнутий в іще одну каламутну кулю, всередині якої снувала дрібна мжичка; Лев Семенович, підскакуючи, махав піднятою рукою, машини пролітали, лаково зблискуючи по мокрій бруківці, і кожна кидала йому в обличчя жмуток сліпучого світла; стільки світла навколо, звідки, навіщо?

      Місто було наповнене світлом і водою, як тонучий корабель. Усі їдуть додому, подумав він з тугою, або сидять по хатах, усі нормальні люди сидять по хатах…

      Нарешті йому вдалося зловити «жигуля».

      Туга і гостра самота стиснули горло, і він навіть не встиг перевести дух, а вони вже під’їжджали до пам’ятника, і зеленкувата кучерява голова з бакенбардами височіла над стовпом, зблискуючи в дощовому ореолі. Чому ніхто не помічає, наскільки це безглуздо, коли голова на стовпі?

      Герега стояв під освітленим портиком міськради: дебела постать у чорному плащі з піднятим коміром – на тлі безтілесних колон. Звичайно, йому ж близько, він же тут живе, в старому центрі, на Ласточкіна. І чому він завжди носить темні окуляри? Що таке є в нього в очах, що він не хоче, щоб це бачили інші?

      Спалахнув і пригаснув стовп водяного пилу, чоловік у плащі скотився по сходинках, як можуть пересуватися огрядні, але жваві та життєрадісні люди. Він був ніби кулька ртуті, рухома, вертка і невразлива. Дощовик-болонья виявився не чорним, а сірим…

      Лев Семенович тицьнув водієві гроші й незграбно виліз із машини. Дощ іще раз спалахнув тисячею іскор і згас остаточно.

      – Льово,– докірливо сказав Герега, сплеснувши пухкими ручками,– ну скільки ж можна! Тут же мокро.

      – Я не…– Лев Семенович роззирнувся. На площі було абсолютно порожньо, якщо не рахувати міліцейського поста перед міськрадою, але що з того? Це ж смішно. Герега – доктор наук, професор…

      – Ходімо, ходімо,– Герега куцими пальцями смикав його за рукав.

      – Куди? – Лев Семенович спробував уповільнити крок.

      – Працювати, звісно,– брови над темними окулярами поповзли вгору.– Ти ж план дисертації прихопив?

      – Прихопив,– Лев Семенович помацав чомусь свій бокатий портфель, де лежала пляшка вірменського коньяку.

      Він відчув деяку полегкість. Жодних пригод, як отого разу. І тієї жахливої сауни теж не передбачається. Вони просто підуть до Гереги додому, відкриють коньяк і вдаватимуть, ніби обговорюють план дисертації. Висока вродлива дружина Гереги внесе на тарілочці нарізаний лимон з купкою цукрової пудри, або, можливо, маленькі канапки з червоною ікрою – Герега умів жити красиво, з розмахом, і жадібним не був, що правда, те правда… Лев СКАЧАТЬ