Мала Глуша. Марія Галіна

Чтение книги онлайн.

      І Петрищенко їй не сподобалася, хоч була вона не пухкою й блакитноокою, а навпаки, високою та маслакуватою. І старою – років під сорок. Сірий костюм джерсі, біла блузка.

      – Слухаю? – Петрищенко понишпорила рукою по столу, надягла окуляри, й очі її відразу зробилися маленькими.

      – Це…– знову заговорила Розка.– Олено Сергіївно…

      – Слухаю,– втомлено повторила Петрищенко.

      І ноги у неї, вочевидь, великі, зі зловтіхою подумала Розка…

      – Я оце ж бо… від Лева Семеновича… Він оце ж бо… Тому що…

      – А,– Петрищенко трохи пожвавішала.– З приводу працевлаштування?

      – Ну… так.

      Розка подавалася на романо-германську. Всі родичі хором запевняли, що це божевілля, туди без блату не поткнешся, і навіть хабара без блату не візьмуть, сказав Лев Семенович, але Розка нерозважливо вірила у свої мовні здібності…

      На сімейній раді вирішили, що Розці краще попрацювати і подаватися на вечірній, все-таки дівчинка, не хлопчик, тому не страшно, але з роботою за профілем виникли проблеми. Залучили Лева Семеновича – маминого родича, двоюрідного брата, якось так. Лев Семенович гарантував, що Петрищенко дасть скерування, а зі скеруванням вона майже гарантовано вступить, а потім, можливо, так і зачепиться при Пароплавстві; там, сказав Лев Семенович, є можливості для кар’єрного зростання.

      Здається, що й Розка Петрищенко не сподобалася. Мама добре радила, треба було вбрати ту, що нижче колін.

      – Ми хотіли хлопчика,– сказала Петрищенко незадоволено.

      Розка мовчки стенула плечима. Її мама теж хотіла хлопчика. А вийшла вона, Розка. І що вже тут вдієш.

      – Ви хоч англійську знаєте?

      – Трирічні курси з відзнакою,– аж двічі збрехала Розка.– При Будинку офіцерів, найкращі в місті, між іншим.

      – Тут суднові документи,– сухо зауважила Петрищенко.– Вантажі… Накладні… Термінологія…

      – Ну, я… опаную.

      – На машинці друкувати вмієте?

      Машинка під чохлом – Розка встигла розгледіти – була новенька електрична «Ятрань».

      – Ага,– сказала Розка, зазираючи Петрищенко в очі. Нічого не збагнеш, скельця окулярів відблискують.

      – Скільки знаків на хвилину?

      – Що? – здивувалася Розка, яка жваво друкувала двома пальцями.

      Та скорботно кивнула головою, ніби підтверджуючи – іншого вона й не сподівалася. Розка потайки витерла долоню об спідницю.

      – Родичі за кордоном є?

      – Звідки?

      Розка вже готова була сказати, що вона – кругла сирота, і сама в це повірити.

      – Зрозумійте, дівчино,– сумно сказала Петрищенко,– у нас, взагалі, режимна контора…

      Лев Семенович щодо режиму попереджав. «Режимних підприємств, Розочко,– сказав він, насправді значно більше, ніж здається, і СКАЧАТЬ