Мала Глуша. Марія Галіна

Чтение книги онлайн.

      – Я так і знала! І цей пішов! – мама тріумфувала.– Навіть китаєць, і той!

      Петрищенко сильніше стиснула губи.

      – Ти жодного чоловіка не вмієш втримати. І в кого ти така? Мене замолоду на руках носили. Пам’ятаєш, ну, ту фотографію, Ялта, ну?

      – Дуже добре пам’ятаю,– сказала Петрищенко.

      Вона протерла старій сідниці, викинула зім’ятий папірець в судно, перекотила маму на бік і обсмикнула на ній нічну сорочку. Потім, обережно ступаючи, вийшла, несучи судно перед собою, вилила вміст в унітаз, вимила руки, пішла до кухні, вийняла з кошика дві банки згущеного молока, пакет гречки, пласку банку шпротів і високу – з горбушею.

      Цього разу спецзамовлення було біднішим, ніж минулого. Цікаво, до свята яке буде?

      У раковині валялася брудна каструля. Петрищенко пустила воду і підсунула каструлю під струмінь. Сіла, підперла рукою щоку і почала дивитися, як вода, вдаряючись об емальоване дно, розбивається дрібним гейзером.

      – Мамо, ти чого?

      Петрищенко здригнулася.

      – Сидиш у пітьмі.

      – Замислилася,– спровинено сказала Петрищенко, спохопившись, що досі не переодяглася в домашнє. Навіть взуття не зняла. Туфлі лакові, чорні, важкі. Ноги у неї останнім часом до вечора обпухають, ось що.

      – Ти мене налякала. Вмикаю світло – і бачу…

      – Ну, я ненавмисне… Ти чому посуду не помила, Лялю?

      – Часу не було,– зверхньо сказала дочка.– У нас мовна практика. Як бабуся?

      – Бабуся покакала. І май на увазі, я вийшла заміж за китайця.

      – Як? – неприязно здивувалася дочка.– Коли?

      – Та ніяк. Бабусі так здалося.

      – І ти так собі жартуєш?

      – Я замовлення принесла,– винувато сказала Петрищенко, оскільки Ляля вже почала гарячкувати.

      Вона завжди гарячкувала, навіть коли нічого не відбувалося.

      – Я худну,– сухо сказала дочка.

      – І справді, не завадить,– погодилася Петрищенко.

      Ляля похмуро подивилася на неї, а тоді вийшла з кухні, гримнувши дверима.

      Господи, понуро подумала Петрищенко, яка ж вона негарна. Ціла в мене. Та ще й характер оцей жахливий. Ну як можна з такою зовнішністю мати, до всього, такий жахливий характер? Не дивно, що Вова більше не дзвонить… Ох, та що ж це я, гірша за маму, чесне слово!

      Вона визирнула з кухні. Дочка стояла перед німим телефоном.

      – Лялю,– сказала Петрищенко неприродно веселим голосом,– а давай… теж влаштуємо свято, чи що? Напечемо пиріжків, відкриємо шпроти. Або ту банку ікри, яку ми до свят заникали? Покличемо кого-небудь.

      Дочка, обернувшись, нерухомо дивилася перед собою.

      – Кого покличемо, мамо? – сказала вона високим тонким голосом.– Кого ми покличемо?

      Славнозвісний коктейль із сирим жовтком прослизнув усередину, не залишивши сліду, а чорна кава була позбавленою смаку, СКАЧАТЬ