Мала Глуша. Марія Галіна

Чтение книги онлайн.

      – Папери при тобі?

      – Ага,– життєрадісно відповіла Розка,– паспорт і атестат.

      Потай вона сподівалася, що не підійде. Вона була глибоко розчарована.

      – Ну то неси в кадри. Трудову оформиш, приходь.

      – А довго оформляти?

      – Тижні дві-три. Тебе як звуть? Роза, так? Це, Розо, серйозна робота. Так швидко справи не робляться.

      Мав рацію Лев Семенович, понуро подумала Розка, скрізь, де мова потрібна, перевіряють…

      – А в кадри – куди?

      – Це нагорі, в Пароплавстві. З башточкою така будівля, зеленувата. Ще якір перед будинком. Запитаєш у вахтера.

      – Дякую,– чемно сказала Розка.

      – І наступного разу, будь ласка,– проговорила Петрищенко, і на її шиї з’явилися червоні плями,– одягнися скромніше. Це ж порт.

      Нове життя треба починати в новому вбранні. Під це діло Розка вициганила собі пальто-джерсі, яскраво-зеленого кольору. Виявилося, що воно малувате і стовбурчиться на талії, але Розка не дозволяла такій дрібниці зіпсувати собі задоволення від нової речі.

      Біля ґанку будівлі п’ять-п’ятнадцять «А» сидів навпочіпки хлопець у брезентовій робі й палив, затуляючись від вітру. Він подивився на Розку, помахав рукою, щоб відігнати дим, і підморгнув їй.

      Розка знизала плечима і велично пройшла повз, але знову зачепилася за хідничок при дверях. Вона озирнулася, але хлопець уже не дивився в її бік. Розка зніяковіла та щось пробурмотіла собі під ніс і бочком прослизнула досередини. У коридорі вкрутили ще одну лампочку, в конторі на підвіконні відрощував діток хирлявий каланхое, на календарі руде кошеня змінилося сірим, Каті не було, а в кутку стояв той самісінький столик з «Ятранню», котрий з кабінету, і чохол з нього зняли.

      Двері в кабінет були відчинені, й Петрищенко, побачивши Розку, кивнула.

      – Ось і добре,– сказала вона і почала вибиратися з-за столу. Для цього треба було відсунути стілець до стіни й обійти стіл. Але Петрищенко не полінувалася. Вона вийшла до Розки і поплескала долонею по друкарській машинці.

      – Спеціально для тебе переставили.

      Розці стало ніяково. Вона уявила собі, як Петрищенко з Катею, крекчучи і зачіпаючись за одвірки боками і задом, тягнуть столик із кабінету…– Це тепер твоє робоче місце.

      – Ага,– похнюплено промовила Розка.

      – Ну то берися до діла,– доброзичливо сказала Петрищенко.– Протоколи бачиш? Їх треба пронумерувати і підшити.

      Вона тицьнула нігтем з облізлим рожевим лаком у стос папірців поряд із машинкою.

      – Щоби послідовно були, за датами. А ось у цю книгу повнось номер протоколу, дату і судно. Тоннаж, порт приписки і так далі. Там уже трохи є, подивишся. Якщо в протоколі англійською, перекладеш. А то запустили все до краю.

      – Ага,– знову погодилася Розка.– А друкувати?

      – Що друкувати? – неуважно перепитала Петрищенко.

СКАЧАТЬ