Мала Глуша. Марія Галіна

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ гідності – не намочити крил, не ослабнути, не впасти, долетіти…

      Бог маленьких тварин, переляканих слабких створінь, мабуть, він зверне свою прихильну увагу і на нього, на Лева Семеновича, який у вселенському – мокрому – масштабі також маленький і слабкий. Він чомусь пригадав, як був дитиною і хворів на ангіну, і невідомо чому встав вночі з ліжка і підійшов до вікна, і в світлі ліхтаря падав сніг, і сніг цей падав з величезного неба, на величезну землю, і до самого обрію все було білим і порожнім, аж до найдальшого північного моря, до льодів Північного полюса. І ось він, Льова, стоїть у самому центрі цієї кришталевої кулі, а світ навколо стискається, пульсує, ніби величезне серце, і тисне, тисне з усіх боків…

      На мить власні його проблеми здалися йому незначними. Нічого, подумав Лев Семенович, нічого, я зателефоную завтра Ледці, ось так – візьму і зателефоную, це, врешті-решт, зовсім не смертельно і взагалі; тут немає нічого надзвичайного, сильні думають, що доля на їхньому боці, але насправді є особливий бог, він протегує слабким, тому що слабкі – основа життя, сила життя…

      Він здригнувся, пригадавши, як Герега зиркнув на нього – зиркнув чорними шкельцями окулярів; і він не зняв їх навіть у напівтемному барі.

      – А зараз, Льовочко,– весело сказав Герега, розкриваючи все той же пухкий портфель і виймаючи з нього шкіряну теку з клапаном-застібкою,– ми займемося твоєю дисертацією.

*

      – Тобі сессун зробити чи гарсон?

      Розка поворушила загорнутими в простирадло плечима.

      – Боб.

      Розці хотілося, щоб їй зробили маленьку круглу голову. Хімію Розка вже пробувала. Чого вона лише не пробувала, навіть пір’я! І жодного разу зовнішність в дзеркалі не збіглася з її внутрішнім уявленням про себе. Точніше, з тою, якою вона, Розка, хотіла би себе бачити.

      – Боб нам іще не давали,– зізналася Скиба,– а гарсон ми вже проходили. Давай, я тобі краще гарсон зроблю. Хоча взагалі-то це теж складна стрижка.

      – А гарсон ти точно вмієш? – завагалася Розка.

      – Не бійся,– Скиба змахнула ножицями відразу біля Розчиного ока. Розка ледве встигла відсахнутися.

      – Та не сіпайся ти… Ти як, вступила?

      – Нє-а,– Розка покрутила головою, бо Скибині ножиці клацнули біля вуха.– Бал недобрала. Лише бал, уявляєш?

      – Прикро,– байдуже погодилася Скиба.

      – Нічого,– сказала Розка не менш байдуже.– Рік відпрацюю – і на вечірній. Я ж у пароплавстві, уявляєш? Там іноземні фахівці приїжджають по обміну, потім іще моряки, командний склад… А я перекладачем…

      – Та ну! – Скиба знову клацнула ножицями, і Розка розсудливо замовкла. Але довго мовчати у неї не виходило.

      – А Кисіль в медучилище вступила, знаєш? Каже, якщо з відзнакою закінчити, то в мед без іспитів приймають…

      – Та ну?

      – Якась ти, Скибо, байдужа…

СКАЧАТЬ