Украдене щастя (збірник). Іван Франко

Чтение книги онлайн.

      Підношу се з натиском, панство моє:

      Се плуга, не шаблі пановання є,

      Культурности, а не розбою;

      Ми не для забору у край сей ішли,

      А в жертву себе ми йому принесли,

      Його захищали собою.

      Ми світло проґресу у варварства тьмі.

      Що гнувся народ сей у панськім ярмі —

      Потрібно було й натурально:

      Ми вищі ідеї плекали в той час,

      Він праці, порядку навчився від нас,

      Втягнувся, піднісся морально.

      Отеє, моє панство, є наш заповіт,

      Котрим живемо ми вже тисячу літ,

      Його нам забути не вільно!

      Що хлоп збунтувався, се сумно – та нам

      Не мститься, а дбать, щоб він каявся сам,

      Піддався нам знов добровільно.

      Що всіх непокірних ми витяли впень,

      Се добре, та є се півділа лишень, —

      А друге почнімо в сій хвили.

      Зробім, щоб пізнали безглуздий свій гнів,

      В нас бачили своїх природних панів,

      Щоб нас шанували й любили.

      Канчук, конфіската, відбирання прав,

      Гніт, здирство, усе те, що раяв пан граф, —

      Тепер се є анахронізми;

      Хосен з них непевний, а певний скандал.

      Що скаже Європа? Перед трибунал

      Історії станем які ж ми?

      Се, панство кохане, не фрази пусті:

      Усе для нас мусять лишиться святі

      Традиції нашого роду.

      Як згодяться буки, жандарми, раби

      І той наш величний девіз боротьби:

      «За нашу і вашу свободу»?

      Тепер органічної праці пора!

      Хай згине шляхетська натура стара,

      Шляхетське недбальство й неробство!

      Політика наша така має буть,

      Щоб землю і серце народу здобуть,

      Uobywatelić to chłopstwo[128].

      На економічному полі в сих днях,

      У банках, щадницях, спілках, копальнях

      Чекає нас праця подвійна;

      У моїм умі вже малюється враз

      Широка, багата, спасенна для нас

      Політика інвестиційна.

      Кінчу. О, коби було слово моє,

      Мов дзвін, що заснути вночі не дає

      І геть градові жене хмари!

      Щоб страх розігнало ще свіжий отсей

      І пристрасти більма зняло нам з очей,

      Прогнало минувшини мари!

      Вже ж певно, що скаже громада, те й я

      Робитиму, хоч би розвага моя

      В тім бачила злочин і згубу, —

      Тож я піднімаю свій голос отсе:

      Вважайте, панове, на все, а над все

      На нашу батьківщину любу!»

      Музики грім. Лиш дехто кине бравом.

      Панове кривляться. В громаді тій

      Не в тоні якось бути лібералом.

      Барон, своє сказавши, сів як стій.

      Він змучився, зопрів, розчервонівся,

      Мовби пробіг через різковий стрій.

      Князь задзвонив, і шум успокоївся,

      І промовлять піднявся ґенерал,

      Що в бою чести й сорому наївся.

      Старий рубака. Бойовий сигнал

      Для нього був, мов для коня острога,

      Але стратегії ні в зуб не знав.

      У СКАЧАТЬ