Украдене щастя (збірник). Іван Франко

Чтение книги онлайн.

      Щоб знали; хлоп – то гній

      У огорожі,

      Тільки пани є в ній

      Пишнії рожі.

      Бог тільки нам отець,

      А їм вітчим;

      Нам тільки добрим є,

      А їм грізним.

      Щоб нам розрахувать

      Хвильку буття,

      Сотням їх знівечить

      Ціле життя.

      Щоб на годину нам

      Гумор направить,

      Сто їх на цілий вік

      Радости збавить.

      А щоб знав люд той, як

      Чтити нас мусить,

      За один волос наш

      Сто їх роздусить.

      Всюди і все така

      Божая міра!

      Се моя етика,

      Се моя віра!

      Те, що нам сталося

      Вчора й сьогодні, —

      Доказ найкращий нам,

      Чого ми годні.

      Доказ найкращий нам,

      Хто за нас дбав,

      Хто нас тим ящурам

      Зжерти не дав!

      Хто своїх вибранців

      Вірно беріг,

      Щоб їх сей дикий тлум

      Стлумить не міг.

      Щоб не втопила нас

      Темная дич,

      Світ не зопхнула

      У варварства ніч.

      Щоб під їх плахтищем

      Цвіт наш не всох…

      Наш Бог є шляхтичем!

      Vivat наш бог!»

      Музики грім. Панове якось мляво

      Всміхаються, мабуть, їм се не в смак,

      Лиш дехто рже: «Г-ге, браво, князю, браво!»

      Князь іронічно глипнув, потім знак

      Рукою дав, музику притишив,

      А потім, знов піднявшись, мовив так:

      «Даруйте, панство, я ще не скінчив.

      Чи знов я переборщив в сакраменті?

      Га, годі! Так мій дух мене навчив.

      Ще пару слів лише. Скінчу в моменті».