Украдене щастя (збірник). Іван Франко

Чтение книги онлайн.

      Пощо мені такими голосами

      Пригадувати те, чого й без того

      До гробової не забуду ями?

      Я ж тямлю: позавчора ще нас много

      Грізною армією йшло до бою,

      А кождий повен був огню святого.

      Я ж тямлю: за права людей, за волю

      Ми піднялись на кривдників відвічних,

      Своєю кров’ю всім купити долю.

      Вже много військ їм ми розбили стрічних,

      З землею много їх твердинь зрівняли

      І славою діл своїх героїчних

      Ми решту, як зайців, все далі гнали.

      Ті, що тепер так бучно бенкетують,

      Як цупко ще позавчора втікали!

      Тепер вдають хоробрих і жартують,

      Та, певно, ще їм дрож по нервах ходить.

      Аж на побитих страх свій відкатують!

      О, страх найгіршую жорстокість родить!

      Я тямлю, як ми їх зігнали в купу,

      Як рибу в сак. Ось-ось перегородить

      Наш відділ їм утеку в нічку глупу!

      Ось наш залізний перстень їх обхопить

      І впре в долину, мов пшоно у ступу,

      І всю їх міць в їх власній крові втопить.

      Вже все було на той удар готове,

      Вже руки ждали за мечі ухопить,

      Завзяття тліло тисячоголове,

      І зуби зціплені знаку чекали,

      І в грудях спертий дух, уста без мови…

      Вони ж, мов вівці ті в кошарі, спали;

      Безрадність і зневіра в власні сили Ї

      м обережність навіть відібрали.

      Один лише не спав, один в тій хвили

      Про всіх їх думав – князь он той, з лицем

      Блідим, мов труп, он той дідусь похилий!

      Він, за старця перебраний, тихцем

      Прийшов до мене і почав шептати…

      Прикинувсь моїм ангелом, вітцем!

      Він, сатана, аж плакав, щоб налляти

      Мені крізь вухо в саму душу трути[120],

      Щоб свій язик гадючий підіпхати

      Мені під серце! Змію, змію лютий!

      Ти побідив! В душі моїй дупло

      Знайшов і вліз. Я зрадив люд закутий!

      Я зрадив месників і вибрав зло.

      Братів покинув, видав на різницю!..

      Ще день минув, а сонце як зайшло,

      То нашу славу вклало у гробницю!

      Герої наші, мов снопи, купками

      В крові лежали; мов коса пшеницю,

      Стяла їх смерть зрадливими руками.

      Ніхто не втік. Коли їм стало звісне

      Моє відступство, йшли на смерть без тями.

      Моє відступство, йшли на смерть без тями.