Украдене щастя (збірник). Іван Франко

Чтение книги онлайн.

      Дав нам Бог минути смерти,

      Непокірних дав побити, —

      А що з рештою робити?

      Тільки дерти.

      Всякий спосіб тут придалий:

      Сила слова і жандарма,

      Щоби тлум отой зухвалий

      Гнути в ярма.

      Перша річ – щоб був він голий!

      З бруду, голоду, хробацтва

      Щоб не вибився ніколи

      І з жебрацтва.

      Друга річ – щоб був він темний,

      Знав, що думать – смішно й підло,

      Що він раб, хробак той земний,

      Панське бидло.

      Третя річ – щоб був безличний,

      Дав собі плювати в морду,

      Знав, що всі для нього мають

      Лиш погорду.

      Хлопську як зігнеш натуру?

      Гладь смирніших і бідніших,

      Щоб з багатших і бутніших

      Дерти шкуру.

      А тим псюкам, недоукам,

      Що хтять люд підняти к собі, —

      Куку в руку або буком

      Бух по лобі!

      А ті школи, відки вийшла

      Лютих псів на нас когорта,

      Всіх докторів, професорів —

      Геть до чорта!

      Ті газети, що до бунту

      Піднімали люд той клятий —

      Видушити, зруйнувати

      Всі до шпунту.

      Ті спілки, крами і каси,

      Зсипи, читальні громадські, —

      Все те – зборища лайдацькі,

      Без прикраси.

      Вийняти їх з-під закона!

      Лиш один для них – до ката!

      Дать параграф: заборона,

      Конфіската!

      Або згинем по-жебрацьки,

      Або сильними руками

      Виб’єм дух з них гайдамацький

      Канчуками.

      Жадних прав! Ні навіть шепту

      Про якісь новії ери!

      А на бунт одну рецепту:

      Манліхери.

      Хлоп до праці, не до ради,

      До податків, не до складок,

      До грабель, а не до шпади —

      Се – порядок.

      Його річ – покора й жертва,

      Як лиш бульбу, хліб і борщ ма;

      Його святощі – то церква,

      Двір і коршма.

      Се наш ґрунт. Пожруть дракони

      Нас, коли зійдемо звідсі.

      Лиш держімо ті закони

      Твердо! Dixi!»[124]

      Музики грім. Панове плещуть браво,

      До графа тиснуться і ґратулюють,

      З усіх боків стискають руки жваво.

      Лиш дами трохи кривляться, вахлюють

      Гарячі лиця. Чути десь: «Fi donc![125]

      Брутально! Нас вони компрометують!

      Які принципи! Що за грубий тон!»

      В тій хвилі князь потис за срібний дзвоник —

      Се знак тиші. І з місця встав барон,

      Щоб говорить. Він скочив, наче коник,

      І випрямив свою дрібну фігурку

      (Його здрібніло й кликали «бароник»).

      Меткий, верткий, мов лялечка на шнурку,

      Він славився між панством лібералом

      (Недаром дід його носив ярмурку!).

      Він СКАЧАТЬ