Украдене щастя (збірник). Іван Франко
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Украдене щастя (збірник) - Іван Франко страница 69

СКАЧАТЬ кождому! І кождий

      На те і розум має, щоб життя

      Від смерти відрізнити. І коли

      Йому вказать дорогу до життя,

      То, певно, не піде на стежку смерти.

      Так я ж отсю дорогу їм покажу!

      Я, прадід їх, відслоню правду їм,

      Тяжким терпінням віковим здобуту.

      Пригорну їх до серця і навчу

      Любить себе взаїмно, занехати

      Роздорів, сварів, здирства і убійства.

      Я, перший вбійця, викуплю свій гріх

      Тим, що відверну всіх людей від вбійства.

      О люди, діти, внуки, сиротята!

      Покиньте плакати по страті раю!

      Я вам його несу! Несу ту мудрість,

      Котра поможе вам його здобути,

      У власних серцях рай новий створити!»

      Так думав Каїн і поспішним ходом,

      Із серцем, повним туги до людей,

      Невигаслої теплої любови,

      Прямує до села, і спотикаєсь,

      Скупить хвилини дух перевести.

      Щоб тільки швидше! Б’єсь стареє серце,

      Тріпочеться, мов пташка. Наче вихор,

      Старі, давно забутії згадки

      Зворушились, коли з-за горбика,

      Мов синя хмарка, показався дим

      Із людської оселі. Мов дитя,

      Щодуху він на горбик вибіг, став

      І довго-довго видом тим впивався,

      Що розстелився перед ним, – сто раз

      Миліший, ніж недавній привид раю.

      Пишний крайобраз! В глибині його

      Велике озеро, мов лазурове

      Хрустальне дзеркало, що вдалі десь

      Зливаєсь з небом. Береги, в розкішну,

      Багату зелень прибрані, далеко

      Повскакували в воду рукавами,

      Полощуться та приглядаються

      Собі у тихім дзеркалі глибокім.

      А ближче сугорби, покриті лісом,

      Немов вінком могучим відділили

      Той тихий кут від решти світу.

      Глянь!

      Там в тихім заливі, не дуже близько

      Від берега, мов стадо каченят,

      Село розсілось. На палях товстих,

      Повбиваних в дно озера, стоять

      Низькі хатки, покриті тростиною,

      З піддашками й широкими кладками,

      Дим куриться із стріх. Жінки в хатах

      Перекликаються. По озері,

      Мов павуки, снують човни легенькі —

      То рибаки великі сіті тягнуть,

      Кричать, гребуть веслами та до сонця

      Поблискують зубцями спис спижевих.

      А супроти села на узбережжі

      Майдан широкий, а на нім не пчоли

      Роєм гуляють, не чмелі гудуть —

      То молодіж сільська гуляє. В сонці

      Вилискується голе, смагле тіло,

      Лунають срібні голоси, легенький

      Вітрець волосся чорне розвіває.

      Одні навзаводи біжать, а другі

      Крутії танці водять, ті збирають

      Блискучі раковини над водою,

      Тамті великий натягають лук

      І до мети стріляють, деякі ж

      Старого діда обступили, що

      Сидить на камені, бряжчить на струнах

      І щось співає.

      Все те Каїн бачив,

      Мов на долоні, плакав і сміявся

      Із радости. Він так давно не бачив

      Людей! СКАЧАТЬ