Украдене щастя (збірник). Іван Франко

Чтение книги онлайн.

      Холод ледовий

      Збудив його. Вже серед неба сонце

      Ясніло мляво, холодно всміхалось,

      Мов зраджена, ошукана надія.

      Де вчора рай виднівсь, стояла нині

      Піднебною стіною мряка біла,

      Немов заслона. Каїн не жалів

      За райським видом; він один лиш чув

      У серці голос: «Геть відсіля! Геть!»

      І наче злодій, що, в чужу комору

      Закравшись, замість скарбу дорогого

      Розпечене залізо в руку вхопив, —

      Так Каїн вниз спішив з верха сніжного.

      Важкії думи, мов над стервом круки,

      Носилися і крякали над ним.

      І думав він: «Так от чим Бог дурив

      Вітця, мене і всіх людей! Бо ж певно,

      Що без його знання і волі се

      Не сталось би! Бо й хто ж роздер надвоє

      Життя й знання і ворогів заклятих

      Із них зробив? Чи ж не його се діло?

      Тоді, коли осібно в раї він

      Оті два дерева садив, заким ще

      Создав Адама – вже прокляв його,

      Вже назначив весь рід його на муку,

      На вічне горе! Бо коли знання

      Є враг життя, то пощо ж нам бажання

      Знання? Чом ми не камінь, не ростина?

      Коли хотів, щоб ми не куштували

      Плодів знання, пощо ж садив те древо

      І тим плодам таку додав приману?

      Коли хотів, щоб ми живі були,

      Чому ж спершу нам не казав поїсти

      Плодів із дерева життя?»

      Мов чайка,

      Що скиглить над дітьми, понад багном

      Літаючи, о трощу б’є грудьми,

      То знов до сонця вивернесь в лету,

      І все кричить, і б’ється, й колесить, —

      Отак і Каїнова дума-скрута

      В тім безконечнику металась, билась

      Без виходу. Усівши під скалою,

      Він спочивав, холодним потом злитий.

      І, зажмуривши очі, знов побачив

      Той райський вид, і на нову дорогу

      Думки його зійшли.

      «Що се – знання?

      Чи справді ж так життю воно вороже?

      Здається, так! Оте знання нещасне

      У моїм серці розбудило лютість

      На брата, вбійцею мене зробило —

      За те, що він, не думавши, попросту,

      Мене нагнуть хотів у ту саму

      Дитячу простоту, з котрої дух мій

      Давно вже вийшов. Те знання куди ж

      Веде потомків моїх? Звірів, птицю

      й себе мордують, землю сплюндрували,

      Шукаючи, кого б і що б убити.

      Усякий камінь острий та твердий

      Для них на ніж, на спис, стрілу придався;

      У оленя на те ж зривають роги,

      У звіра зуби. Жінка говорила,

      Що винайшли якесь таке каміння,

      Котре в огні розтоплюєсь, мов віск,

      І вивчились робити з нього стріли,

      Ножі і списи, твердші і остріші,

      Ніж з кременю. От де веде знання!

      Кров, СКАЧАТЬ