Украдене щастя (збірник). Іван Франко
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Украдене щастя (збірник) - Іван Франко страница 55

СКАЧАТЬ у змаганню

      До вищих, чистих сфер, – лежить ваш рай».

ПРИТЧА ПРО ЛЮБОВ

      До Йосифа[87] в Єгипті так

      Сказав облесливий дворак:

      «Ах, пане, страх тебе люблю

      За добрість, за красу твою!»

      Та Йосиф знав ціну тих слів

      І дворакові відповів:

      «Минувше ти збудив сумне…

      Мій друже, не люби мене!

      Отець любив мене й жалів —

      За се братів на мене гнів.

      За се в рові я смерти ждав,

      За се невольником я став.

      Потім Пентефрія жона —

      Любила страх мене вона,

      Та за любов її дарму

      Попав я на сім літ в тюрму.

      Тож нині… щиро признаюсь,

      Любви твоєї страх боюсь!»

ПРИТЧА ПРО КРАСУ

      Арістотель-мудрець[88] Олександра[89] навчав

      І такий у альбом йому вірш написав:

      «Більш, ніж меч, і огонь, і стріла, і коса,

      Небезпечне оружжя – жіноча краса.

      Тілько мудрість, наука і старші літа

      Подають проти неї міцного щита».

      Арістотель-мудрець по садочку гуля, —

      Бач, Аґлая іде і очима стріля!

      Та Аґлая, котрої надземна краса

      Звеселяє людей і самі небеса;

      Та їдких її слів і шпаркого ума

      Всі боялися, навіть цариця сама.

      Арістотель дівчині гаразд придививсь,

      Як повз нього ішла, низько їй поклонивсь

      І промовив: «Аґлає, благаю, молю!

      Над всю мудрість, над сонце тебе я люблю.

      На часок-волосок вволи волю мою, —

      Чого хоч загадай, я для тебе зроблю!»

      Усміхнулась Аґлая. «Се ж почесть мені,

      Що на мні зупинив свої очі ясні

      Той мудрець, що пишаєсь ним Греція вся,

      Що умом обняв землю, зглибив небеса.

      Я твоя. Що захочеш, зо мною чини,

      Лиш одну мою просьбу в тій хвилі сповни.

      По саду тім, де в’ються доріжки круті,

      Півгодини мене провози на хребті».

      Усміхнувся мудрець. Дивні примхи в дівчат!

      Та дарма! Обіцявсь, то вже годі бурчать.

      І хламиду він зняв, і рачкує піском,

      Його очі Аґлая закрила платком,

      І сидить на хребті, й поганяє прутком.

      Так заїхали враз аж на площу садка,

      Де під тінню дерев край малого ставка

      Олександер сидів, його мати й весь двір, —

      Срібний сміх там лунав, і пісні, й бренькіт лір.

      А Аґлая кричить: «Ну, мій ослику, ну!»

      Ще мінуточки дві! Ще мінутку одну!»

      Аж у круг двораків його дівка пуста

      Завела, і зіскочила живо з хребта,

      І платок із очей поспішилася знять…

      Що там сміху було, то й пером не списать.

      Арістотель-мудрець Олександра навчав

      І такий у альбом йому вірш написав:

      «Більш, ніж меч, і огонь, і стріла, і коса,

      Небезпечне оружжя – жіноча краса.

      Ані мудрість, наука, ні старші літа

      Не СКАЧАТЬ



<p>87</p>

Йосиф Прекрасний – у традиціях юдаїзму, християнства та ісламу – улюблений син Якова та Рахилі, якого брати через заздрість продали в рабство, де його було полишено на повільну смерть у копанці (рові); перепроданий єгипетському вельможі, начальникові варти фараона Потіфарові (Пентефрію), Йосиф невдовзі став улюбленцем свого пана, та через залицяння його дружини втратив довіру й знову опинився в темниці; проте, завдяки своїй мудрості і вроді, по довгих поневіряннях став правителем Єгипту. Франкова притча – літературна варіяція апокрифічного житія Йосифа Прекрасного, мотиви якого поет використовує у своєму творі.

<p>88</p>

Арістотель (384—322 до Р. Х.) – давньогрецький філософ; учень Платона, вихователь Александра Македонського, засновник перипатетичної школи (Лікею).

<p>89</p>

Александр Македонський (Олександр ІІІ Великий) (356—323 до Р. Х.) – цар Македонії, видатний полководець, засновник найбільшої імперії античности. Домашнім учителем Александра при дворі його батька, царя Філіпа II, був Арістотель. Ймовірно, що сюжетна основа Франкової притчі – апофтегма з рукопису Київського Михайлівського монастиря з особистої бібліотеки письменника.