Украдене щастя (збірник). Іван Франко
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Украдене щастя (збірник) - Іван Франко страница 50

СКАЧАТЬ оскомини хронічної не маю,

      Катар кишок до мене не прилип.

      Який я декадент? Я син народа,

      Що вгору йде, хоч був запертий в льох.

      Мій поклик: праця, щастя і свобода,

      Я хлопський син, пролог, не епілог.

      Я з п’ющими за пліт не виливаю,

      З їдцями їм, для бійки маю бук,

      На празнику життя не позіваю,

      Та в бідності не опускаю рук.

      Не паразит я, що дуріє з жиру,

      Що в будні тілько й дума про процент,

      А для пісень на «шрррум» настроїть ліру.

      Який же я, до біса, декадент?

МОЇЙ НЕ МОЇЙ

      Поклін тобі, моя зів’яла квітко,

      Моя розкішна, невідступна мріє,

      Остатній се поклін!

      Хоч у життю стрічав тебе я рідко,

      Та все ж мені той спогад серце гріє,

      Хоч як болючий він.

      Тим, що мене ти к собі не пустила,

      В моїх грудях зглушила і вгасила

      Любовний дикий шал,

      Тим ти в душі, сумній і одинокій,

      Навік вписала ясний і високий

      Жіночий ідеал.

      І нині, хоч нас ділять доли й гори,

      Коли на душу ляжуть злії змори,

      Тебе шука душа,

      І до твоєї груді припадає,

      У стіп твоїх весь свій тягар скидає,

      І голос твій весь плач її втиша.

      А як коли у сні тебе побачу,

      То, бачиться, всю злість і гіркість трачу

      І викидаю, мов гадюк тих звій;

      Весь день мов щось святе в душі лелію,

      Хоч не любов, не віру, не надію,

      А чистий, ясний образ твій.

НЕНАЗВАНІЙ МАРІЇ

      Хоч забудеш ти за мене,

      Я за тебе не забуду;

      Незліченними гадками

      Все тобі являться буду.

      Сизий голуб промайне,

      Ти згадаєш, моя мила:

      «А він так любив мене!

      Чом його я не любила?»

      Божа пчілка над цвіток

      Пролетить, і ти спом’янеш

      Своє слово: «Цить там, цить,

      Бо нічого не дістанеш!»

      На стіні павук снує

      Претонісінькую сітку,

      І згадаєш ти своє

      Нудьгування в своїм світку.

      Чи комарик забринить

      На вікні твоїм весною —

      Ти згадаєш: «Так співав

      Він, сумуючи за мною».

      Чи закракає ворона,

      То згадається тобі:

      «Чом же я [і]з ним зірвалась

      Ік життьовій боротьбі?»

      Чи камінчик в воду кане,

      Ти згадаєш лиш одно:

      «Як я в те багно погане

      Провалилась аж на дно!»

      Не гони тих дум від себе —

      Все одно не відженеш:

      В супроводі їх, сумная,

      Аж до гробу доплинеш.

      І як блискавка заблисне,

      То в її огні громовім

      Ти побачиш нехотя

      Образ мій в вінці терновім.

ДО МУЗИ

      Знов кличеш ти мене, моя богине,

      В непроходимі нетрі тих часів,

      Де правда родиться і правда гине

      І де луна ігровище бісів.

      У світ краси й гидоти, в море сине,

      В аркани злуд, у тайники лісів,

      В СКАЧАТЬ