Украдене щастя (збірник). Іван Франко
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Украдене щастя (збірник) - Іван Франко страница 54

СКАЧАТЬ ту берізку; держачись руками

      За пень її, повис над гирлом темним,

      Аж поки, бовтаючи там ногами,

      На щось твердого крихту не оперся.

      Тоді аж відітхнув, і дрож смертельна

      Потрохи втихла. І почав тоді

      Сірома озиратися довкола,

      Де він і що з ним?

      Перший зирк його

      Впав на коріння деревця, що в ньому

      Була його єдиная опора.

      Що за притичина? Глядить: дві миші,

      Одна білява, друга чорна, пильно,

      Запопадно, і ненастанно, й прудко

      Гризуть коріння того деревця,

      Лапками землю порпають, працюють,

      Немов наняті, щоб його підпору

      Підгризти, підкопати, повалити.

      І похололо в того чоловіка

      На серці, бо в тій хвилі лев розжертий

      Надбіг над пропасть, і його побачив,

      І лютим ревом відгомін збудив.

      Не міг його дістати, але люто

      Глядів згори, скакав і землю гриз,

      Ждучи, аж він угору знов підлізе.

      І глянув вниз у пропасть чоловік.

      І бачить, що на дні тієї балки

      Страшна гадюка в’ється і широко

      Пащеку рознимає, жде лише,

      Щоб він упав для неї на поталу.

      Померкло в голові у чоловіка,

      За серце стисло, і холодним потом

      Все тіло облилось.

      Та враз почув,

      Що те, о що опер він ноги, якось

      Ворушиться. Зирнув, аж пробі! Се

      Гадюка, звита в клубок, що в щілині

      Дрімала. Рад був скрикнуть чоловік,

      Та голос в горлі задушив переляк.

      Рад був молиться, та тривога вбила

      Побожну думку. Наче труп холодний,

      Він висів, певний, що в найближчій хвилі

      Коріння миші підгризуть, гадюка

      У ногу вкусить, сил його не стане,

      І вниз він упаде, змії в пащеку.

      А втім – о диво! На гілках берізки

      Побачив той нещасний чоловік

      Гніздо чмелів. У щільнику малому

      Було там трохи меду, а чмелі

      Всі полетіли в поле за пожитком.

      І закортіло чоловіка того

      Покушать меду. Він всіх сил добув,

      Піднявся трохи вгору, і устами

      Досяг щільник, і ссать його почав.

      І враз немов рукою відняло

      Йому від серця. Солодощі меду

      Заставили його про все забути:

      Про льва, що вив йому над головою,

      Про миші, що його підпору гризли,

      І про дракона, що внизу грозив,

      І про гадюку, що у стіп сичала.

      Про все, про все забув той чоловік,

      Найшовши в тих краплинах медових

      Несказанну, високу розкіш раю.

      Ґотама Будда[86], Азії світило,

      Очима духа бачив сю пригоду

      І своїм вірним так про неї мовив:

      «Сей чоловік, брати, – то кождий з нас.

      Життя важке, природа нам ворожа

      І тисячі пригод і небезпек

      З усіх боків усе нас окружають,

      Як того мужа, що там в балці висів.

      Голодний лев над нами – то є смерть;

      Дракон внизу – то вічне забуття,

      Що кождого нагрожує пожерти,

      А СКАЧАТЬ



<p>86</p>

Будда (санскр. букв. просвітлений; справжнє ім’я Сіддхартха Ґаутама) (623—544 до Р. Х.) – індійський царевич, що внаслідок духового самовдосконалення сягнув божественного просвітлення; засновник аскетичного реліґійно-філософського вчення – буддизму. В уста Будди І. Франко вкладає моральний висновок своєї притчі, оскільки її прототекстом була буддійська за походженням, хоч і дуже популярна в християнському світі (зокрема, завдяки старохристиянському духовому роману «Варлаам і Йоасаф», до складу якого увійшов один із її варіянтів) притча про чоловіка в криниці (балці), відома також як притча про однорога. Літературній історії цієї притчі І. Франко присвятив кілька ґрунтовних наукових студій.