Название: Сині етюди
Автор: Хвильовий Микола
Издательство: Public Domain
Жанр: Зарубежная классика
isbn:
isbn:
У дєдушки був i син – його Бубирець-незаможник «згрiб», а потiм Бубирця «зiребли», i загинули обидва.
Дєдушка – патрiярх, i син був би патрiярх, коли б не чотирнадцятий рiк: втягли в споживче товариство за скарбника i ходив уже в збiрню. А синовi сини вже не те: викинули хату на степ – бiля шведських могил, i вже хотiли не шiстдесят, а двiстi шiстдесят. У Харкiв до банку їздили, щоб дєдушка не знав.
От-от щось у Папуцячiм маєтку – Папуцi прiзвище – от-от…
Кожного тижня правили службу в недiлю – у недiлю вмирав тиждень i народжувався другий. Тижнi вмирали, i тижнi йшли. Комусь ближче до смерти, а комусь – до народження. I так вiки, коли ще й Слобожанщини не було – довго-довго.
Тижнi були галасливi, кривавi, буйнi.
Андрiя – синового сина – звабив вовчий Шкуровський загiн, а Василь i досi живе вдома. Єсть такi в нас, i досi нiкому не служили: нi вашим, нi нашим. I не хитрi – фортуна, кажуть. От i Василь.
Уночi розсипаються зорi i зникають у Папуцячiм лiсi – тепер громадський. Дєдушка нiяк не мiг звикнути: як громадський? А йому наказали ще й хмизу не збирати без дозволу. Тодi вiн зовсiм не розумiв: як це? з мого лiсу?
Потiм узнав, що це – закон такий, а коли закон, то це є закон.
Ранком дєдушка каже бабушцi:
– Доглянь-бо за хлопцями, а я, мабуть, пiду.
I йде в свiй не свiй лiс. Вiн теж доглядати. Проте дєдушка – мiцний дiд: i тепер як вiзьме косу, то чорта з два вженешся за ним. Старе поколiння, iз тих, що до двадцятьох лiт без штанiв у цурки грали.
Доглядає дєдушка добре: колись застав члена виконкому – лiс рубав не по закону – було дiло!
Бiля Великої Шведської Могили – дєдушчин хутiр (хутори, одруби, Столипiн). Бiля хутора Горбанькове Озеро. Добра земля. Ввечерi дєдушка запрягає воли i – через лiс – невеличкий, кострубатий, недотепний, i сосни на пiвнiч хиляться. Рипить вiз до Великої Шведської Могили. Пiсок, пiсок, а далi степи, чорноземля важка, плодюча, мiцна, оранжерiйна: культура…
(…I ввижається iнодi, що вся Україна оранжерея – там десь, близько моря тулиться. I пiдпливають до неї кораблi – багато кораблiв пiд червоний стяг…)
Рипить вiз: ри-ип!
Тягнуться воли до Великої Шведської Могили.
Дєдушка приїде на хутiр i дивиться на ярину. I тут ярина, i далi ярина. Друга ярина – своя не своя. I серце радiє – тiльки з сумом – i за свою, i за свою не свою… Пишно дметься вгору ярина…
(…I Україна дметься вгору… I люблю я її – бiльшовицьку Україну – ясно i буйно…)
…Ходить дєдушка по кварталах, сторожує дєдушка, а сонце ллється на його патрiяршу голову, i смiється сонце: скоро-скоро вмреш ти, дєдушко, одiйдеш у вiчнiсть i на землi тебе, дєдушко, не буде. Тепер земля бiльшовицька.
Увечерi правнучка Манька приганяє корови з дєдушчиного свого не свого вигону. Бабушка становиться проти iкони й молиться:
– Отче наш, iже єси на небесi…
I дивиться у вiкно: правнучка Манька заганяє не в ту кошару дiйну Маньку. Бабушка кричить у вiкно:
– Ах СКАЧАТЬ