Сині етюди. Хвильовий Микола

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ сниться все, що пройшло, вiдходить – i жах, i грюк, i чорт знає що.

      …Потяг мчав на пiвнiч.

      Дядя Варфоломiй приїхав. На порозi стрiчає Стефан. Дема спить, хропить. Посерединi мольберт i розкиданi пензлi. Дядя Варфоломiй каже:

      – Нарештi. От дорiжка!

      Стефан дивиться крiзь синi окуляри тихими, розумними, як воленя, очима й мовчки розв’язує клунок. Дядя Варфоломiй спитав:

      – Ну, як дiла?

      – Нiчого.

      – Добре. I ми нiчого, живемо – хлiб жуємо. «Красную Ниву» виписую. Єсть i вiршики, i «технiка» – все як полагається. А то iнодi пiсля обiду полiтичний огляд прослухаєш, i недорого, i гарно, i промовцi приличнi.

      …Вузлик розв’язаний. Пахне свiжим хлiбом, ще чимось смачним, солодким. Стефан каже, що це дуже до речi, бо якраз вийшли продукти й живе з Демою на сухарях.

      – …Як же Веронiка? Часто буває в тебе?

      – Два тижнi не бачились.

      – Два тижнi?

      – Так, i не знаю де, бо жила ранiш за раднаргоспом, а тепер треба шукати…

      Дядя Варфоломiй перебиває:

      – Так ти з нею досi не говорив???

      – Нi.

      – Нехороше. А викликаєш телеграмою.

      – Я написав тiльки про згоду…

      – Нехорошо.

      Дядя Варфоломiй має вигляд остаточно ображеного, i це для того: завоювати Стефана. А в душi вiн зовсiм не ображений. В його душi спiвають зараз олесiвськi солов’ї, i пахнуть там українськi троянди, знаєте, пелюстки, що в альбом провiнцiальнi баришнi.

      …В холостяцькiй кiмнатi поетичний розгардiяш. Наприклад, на столi: «Капiтал», тараня, калоша, повидло, фарби, Мiкель-Анджело i – чого тут тiльки нема!

      В кутку блiдi плями шумного мiського дня. В коридорах крики мешканцiв, чути – кричить, гримає брук. Город пiдвiвся, i летять мотори, i бiжать тротуари. Дзвiн, грюк рев заполонили кожний заулок. Над городом нависли велетнi пiвденно-захiдних хмар.

      Дядя Варфоломiй приїхав, скинув пальто й капелюх, поговорив iз Стефаном i сiв на кровать. Тодi вiдхиляє ковдру й лоскоче п’ятку Демової ноги. Дема мукає. Дядя регоче. До Стефана:

      – В драмi був?

      – Нi, на концертi молодої фiлгармонiї. Дядя Варфоломiй ще лоскоче:

      – Ах ти, ячейко!

      – …i от Республiка УСРР. Коли подивитись на пiвдень крiзь сивi масиви весняних хмар туди далi – звичайно його не видно, а вiн є на пiвднi: маленький городок i бiля нього закинута станцiя. Колись Веронiка казала:

      «Це мiй милий степовий край, i по ньому тiкають дороги на Донеччину». А Дема казав з патосом – «Ой ти, краю мiй тривожний – виконкоми й сум!..»

      …I, значить, у цьому городку жила-була сiм’я: папа, мама, брат, сестра й т. д. Це Стефанова родина. I от вийшло так (iз драми батьки й дiти): папа прокляв дiтей – Стефана й Веронiку, тому що вони пiшли… Потiм папа й мама сiли на корабель i не пiшли, а поїхали в Болгарiю. Дядя Варфоломiй, очевидно, не прокляв. Мiж iншим: Дема iншої фамiлiї, просто товариш… I от городок (крiзь сивi масиви весняних хмар СКАЧАТЬ