Сині етюди. Хвильовий Микола

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ поведе наступ на Веронiку. I слiд: на то вiн i брат. Не можна ж її залишити в такiм становищi. I тут же дядя Варфоломiй подумав: «Чудово! Божественно! Приїде – курочок розведе!» А потiм ще подумав (по традицiї: «хто не був молодий, той не був дурень»): «А лiта вгамують, навчать. Ох-о-хо! Суєта життєйська».

      Нарештi потяг подали. Тодi Варфоломiй забрав клунок i вийшов з далеким знайомим з ортечека. Звичайно, на дорогу (вшиву, коли вiтер рветься в щiлини, а пiчки ще нема; коли придавлять так, що тiльки охнеш; коли одноманiтний стук колiс заколисає й присниться все, що пройшло, що вiдходить – i жах, i грюк, i чорт знає що), за таку дорогу остаточно розболиться тiло. Потяг летить за гори, за лiси, на пiвнiч. Дядя Варфоломiй дрiмає. I сниться йому це:

      …Стефан. Дема. Веронiка. Веронiка кричить. Веронiка в кучеряшках (в каштанових, як каштан) i так нагадує строкатий плакат, нiби вiн висить на перших громах повстання.

      «…Ну добре! Коли тобi так плакатне, що ти забула, не хочеш знати родину, то…»

      …Дядя Варфоломiй хвилюється:

      – …Добре. Добре. Так. Так. I кiнчай, будь ласка, скорiш. Дай i менi сказати.

      Замовкла.

      – …А тепер я тобi скажу. Приїжджає в наш город, провiнцiальний, так сказать… Ми ж люди темнi, провiнцiальнi, так сказать (iронiя)… Приїжджає, скажемо, ваш ячейкiвський губернiяльний секретар i кричить на всю горлянку:

      «Што тут розвєшалi разних Мазепов да Коцюбiнскiх!» I що ти йому на це скажеш? Ну?

      Тодi Веронiка кричить, що Коцюбинський – син Михайла – живе у Вiднi й бiльшовик, i, як резонно замiчає Стефан, Веронiка нiчого не доказує.

      Дядя Варфоломiй трiумфує.

      I розказує ще про другого, «онi, так сказать» —

      – Проєхал двєстi вьорст по Українє i не нашол мови, но зато, правда, нашол українскiє настроєнiя.

      – Ага! Ага!

      Дядя Варфоломiй ще трiумфує. А на мольберт прорвалось анемiчне промiння й тускло пiшло до дверей. З вулицi запахло бензолом. Стефан збирає книги: чверть години на лекцiю. Дема надхненно дивиться на небо, вiдкiля прорвалось сонце.

      Стефан сказав:

      – I все-таки я за Веронiку.

      Дядя Варфоломiй розмахує руками. Подається корпусом:

      – О, безумовно! Як же: рука руку миє. Тодi Стефан ще каже:

      – Ви, дядю, вчитель гiмназiї, i я уявляю, що є вашi учнi – мабуть, безпросвiтна тупiсть. Ви не ображайтесь, бо я звик агiтувати в фабричнiй авдиторiї. Невже й вам казати, що треба дивитись глибше на речi? Хоч би посоромились цього ж Коцюбинського. Як ви знаєте: який обсяг мiж вашим полiтиканством i автором «Вiн iде»?

      Дядя Варфоломiй хвилюється:

      – Софiстика! Софiстика!

      А Христина, що випадково зайшла сюди, каже:

      – А ти б чого хотiв?

      – Як чого?

      – Якого хвiстика?

      Христина сива бабуся й мудрих слiв не розумiє.

      Тодi, звичайно, трiумфує Веронiка. Дядя Варфоломiй розмахує руками i —

      – бац!

      – побiг на вокзал, СКАЧАТЬ