Тінь сови. Василь Шкляр

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ старання дядька Свирида, і тут на всю кузню верескнув Степанко. Кричить не своїм голосом, стрибає на одній нозі, й ніхто нічого не розбере, що це причинилось хлопцеві. Свирид спершу подумав, що іскра далеко відлетіла й Степанко наступив, але бачить – ні, іскра впекла б, і все, а тут якась більша біда. І тільки тоді, як Степанко покотився по долівці, дриґаючи ногою, Свирид підбіг до нього і все зрозумів. Хлопець наступив п’ятою на розпечену шайбу і спершу не почув болю, бо п’ята зашкарубла, як підошва, потім залізо, пропікши товсту затверділу шкіру, в’їлося в тіло і пекло чимдалі дужче. Свирид притримав Степанка за ногу, насилу сколупнув твердим нігтем шайбу, потім узяв на поличці якусь білу мазь і приклав її до глибоко випеченої рани. Мазь не могла так швидко подіяти, але вона приємно холодила опік, Степанко перестав кричати, тільки ламкий стогін повз йому із грудей. Очі заслала каламуть, проте не виступило ні сльозини, такий біль пронизав Степанка, що не зміг і заплакати, аби його притлумити.

       – Молодець, синку, терпи, – сказав дядько Свирид. – Як же це ти, бідненький, так необачно…

       – Терпи, отаманом будеш, – встромив і своє Пилип Затірка. – На хронті ще не таке буває, – зовсім дурне ляпнув Пилип і пришелепкувато одвісив важку щелепу.

      Свирид звів на нього очі, дивився, дивився й аж тепер усе зрозумів.

       – Ах ти гад, – тихо і страшно сказав Свирид. – Ти що ж оце робиш, га? Ти що оце витворяєш, гад повзучий? Та ти хоч був на тому хронті? Та я тобі зараз в’язи скручу.

       – Я не хотів, я не нарошне, я ж не знав, – швидко забелькотів Пилип і поточився до дверей, бо Свирид уже зводився на рівні, його широкі груди важко здувалися од гніву.

       – Брешеш, паскудо, це ти нарошне! – сказав Свирид таким голосом, що Пилип зрозумів: зараз точно скрутить в’язи й оком не кліпне.

      Пилип, розпихаючи дітлашню, дременув у двері, скочив на свою підводу і так оперезав віжками коней, що ті відразу пішли в галоп.

       – Нічого, – сказав Свирид. – Бог його покарає.

      Але Степанко звернувся до мене.

      «Щедрику, покарай Пилипа Затірку, – подумки промовляв малий уночі, коли не міг заснути через біль у нозі. – Знайди йому кару, яку сам хочеш, але не лишай цього так, провчи його», – просив мене Степанко, прислухаючись до виття вітру, що зірвався вночі й гудів у комин, наче дув у велику дуду.

      Часом Степанкові здавалося, що то я, Щедрик, подаю йому свій голос у комин, адже я, маленький жвавий бешкетун, залюбки можу вилізти на дах і бігати по ньому, мов кішка, і ще спритніше за кішку, можу навіть залізти в комин, не замазавши в сажу свої червоні шароварчики й брилика, і звідти подати голос Степанкові; от тільки явитись на очі не можу, бо вмру, а обізватися можу, чого ж.

      Отож Степанко уявляв мене на даху і коли наступного дня почув, що в Пилипа Затірки щось позривало сніпки з хати, геть тобі розшило один бік покрівлі наче рукою, то відразу СКАЧАТЬ