Тінь сови. Василь Шкляр

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ немає. Щось воно та є. Дементій потім сам признався, що ходив кругом хати, аж поки Улита не вийшла.

       – Та й що вона йому?

       – А що, подивилася та й питає любенько: «Чого це ти, Дементію, крутишся тут, як на налигачі?» А він: «Ой, відпустіть мене, бо я сам не свій, не знаю, що це мені пороблено». – «А чуже братимеш?» – питає Улита й посміхається, але не до Дементія, а так, десь убік, ніби до когось іншого. «Не братиму, – каже Дементій, – скільки житиму, і десятому заказуватиму, щоб не брав». – «Ну, дивись мені», – Улита на те, потім щось пошептала, пошептала, і спала мана з чоловіка, пішов додому й не оглянувся.

       – Може, п’яний був?

       – Та де, й краплі в роті не мав, то чорти ним крутили, Улита знається з ними.

       – Я чула, що вона всяке може, але щоб таке…

       – А чого ж, скажіть мені, кумо, ні в кого оце хату не розшило, а тіки в Пилипа? Он скільки старіших хат є, а стоять і нічого.

       – Це в Семена мого зуби були заболіли, так заболіли, що не стуляв очей і на стіни дерся. Тоді не втерпів, пішов до Улити, робіть, каже, що хочте, а рятуйте, бо світ не милий. І що ви думаєте? Взяла вона ножа, відкривай рота, каже. Відкрив Семен рота, приклала вона ножа до ясен, – іди, каже, більше не болітимуть. І після того, вірите, як рукою зняло.

       – Вірю, чого ж би не вірила, як вона ще й не таке вміє. Он якогось літа град сипонув був такий, як квасоля, був би все побив на городах і скрізь, а Улита винесла надвір рогача й коцюбу, поклала навхрест, і він перестав.

       – Ну, то могло так прийтися, що саме тоді й мав перестати, як вона з коцюбою та рогачем вийшла, а те, що в Семена зуби не болять ось уже скіки год, то це точно. Не має мороки з зубами.

       – Прийшлося, кажете. А те, що у Ворощуків корова здохла після того, як Ворощук Улиті город одміряв, – теж прийшлося? Не кажіть, бо не хочу й слухати.

       – Щось воно є. Краще обминати її хату десятою дорогою.

       – Десятою не десятою, а живи по правді, то й буде добре. Улита ще нікому зла не зробила й на ніготь задурно. Воно тре’ було, спитати б оце, тому Пилипові таке вкоїти з дитиною?

       – Я йому не сніпки позривала б, а очі видряпала, якби оце з моїм так зробив.

       – Отож і я так кажу.

      Всяке люди говорили-балакали про бабу Улиту, всяке гадали про ту притичину із Пилиповою хатою, а Степанко був певен, що те вчинив я, Щедрик, помстився за нього вітряної ночі, щоб менше було підозр. Він знав, що його бабусю називають відьмою, але ніколи її не боявся, бабуся Улита нікому не бажала лиха, навпаки, вона зичила всім добра, лікувала людей од хвороб, од пристріту, берегла од всіляких напастей. Степанкові теж колись була помогла, це як він ще зовсім маленьким перелякався грому і став заїкатися, зробився таким полохливим, що тіні своєї боявся. Не міг зрозуміти, чого воно так, що він іде й тінь за ним суне, наче підстерігає його. І тоді бабуся Улита викачала з нього переляк: посадила собі на коліна, качала яєчком по голові, приказуючи:

      Іди, ляче, на болота,

      Іди, враже, на очерета.

      Тут тобі не ходити,

      Білих СКАЧАТЬ