Тінь сови. Василь Шкляр

Чтение книги онлайн.

      – Не беруть мене в армію.

      – Як це – не беруть?

      – Так. Не пройшов медкомісію. Кажуть, серце.

      Катерина ще не витрусила з себе сміху, ще хотіла розвеселити Степана і тут, не замислюючись над його словами, згарячу бовкнула:

      – Оце то так! Хворий, а женитись зібрався.

      Степан зіщулився, наче дістав ляпаса.

      – Нічого я не зібрався. Сам не знав.

      – І що вони кажуть? – притихла Катерина.

      – Яке це має значення?

      – А може, ти вилікуєшся.

      – Може. Та й помилитись могли. Буде ще одна медкомісія. Тоді вже знатиму, – сказав Степан, але сказав таким голосом, що мало в те вірилося.

      Після того він став обминати Катерину. Не з’являвся в гуртожитку, не стрічався на вулиці, ніде, і їй вже кортіло його побачити, хоч сама собі в тому не зізнавалася. Гонор не дозволяв розпитати про нього у хлопців, не те що сходити самій – ось же близенько, через дорогу, – і єдине, що могла Катерина – це просиджувати всі вечори удома. А раптом він зайде, а раптом хтось із хлопців обмовиться про Степана і причина його щезнення виявиться зовсім простенькою, не тою, що думала Катерина, гризучи себе за легковажність.

      Дівчата вже дивувалися, що вона стала такою домосідкою, з кімнати ні ногою, проте й у кімнаті ніби її немає, сидить собі нишком, як миша під віником. Тиха, тиха, а от зробила ж таке, що хто б і подумав.

      Зайшов до них Петро Мисочка з хлопцями, як завжди, був під мухою, таке теревенив, що навіть Люська Офіцерша не витримала:

      – Ти, Петре, хоч би раз нормальним прийшов, – сказала ображено.

      – Як це – нормальним? – витріщився Мисочка спершу на неї, потім на хлопців, запрошуючи їх у свідки, що в нього все нормально: одна голова, руки, ноги.

      – Сліпи б не заливав.

      – Я?

      – Ти, ти, – знов ображено сказала Люська, наче якби Мисочка не заливав сліпи, то відразу побачив би, яка вона гарна.

      – Маю здоров’я! – чогось розсердився Мисочка.

      – Совісті ніякої, – сказала Люська.

      – А тобі яке діло? Не до тебе прийшов, – вдарив Мисочка по живому і втупився в Катерину. – Може, я он її хотів бачити. Хоч подивитися є на що.

      – На себе подивися, – сказала Катерина.

      – Що – не подобаюсь? То ви тіки на словах такі всі розумні, а помани вас пальцем, то іншої співаєте. Знаю!

      – Петре, ходімо, – смикали його хлопці. – Щось ти зовсім уже…

      – Ша! Дайте сказати, – нанизував Катерину на зіщулене око. – Степан твій цяця, а що з того? Вибракували його на комісії! Ми разом ходили, ги-ги, ходили там у чому мати народила, ги-ги, і вони, значить, вибракували Степана, ги-ги. Мене поздоровили, у морфлот забирають, а Стьопка твій з ґанджем, виходить…

      Ніхто не зогледівся, як відляск обірвав Мисоччині слова. Катерина вдарила його по щоці, різко, з усіх сил, і заціпеніла перед Мисочкою, ніби чекала кари, їй навіть хотілося, СКАЧАТЬ