Тінь сови. Василь Шкляр
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Тінь сови - Василь Шкляр страница 8

СКАЧАТЬ один струс, до якого він зовсім не був готовий, та якби й підозрював про таке, все одно йшов би далі, бо мусив те побачити на власні очі, аби якось збагнути його і пояснити собі. Струсонуло Степанком біля того-таки пенька, до якого він дійшов ще завидна, дійшов і знову приріс до землі ні живий ні мертвий. Горіхів на пеньку не було. Від них не лишилося й сліду, хоча, без сумніву, це був той самий пеньок, гладенький прикорінь товстого дуба, якого зрізали давно, вже й мохом зеленим поріс; Степанко не міг помилитися, он же поруч той розлогий ліщиновий кущ, у якому, здалося, він угледів червону тінь, злякався й заплющив очі, переконуючи себе, що нічого не бачив.

      «Бачив? Не бачив?» – ця сліпа думка весь час щеміла йому в грудях, та він сахався її, проганяв з усіх сил, бо не можна було й припустити такого, що він бачив Щедрика, адже тоді той помер би.

      «Ні! Ні!» – казав собі Степанко і тепер, стоячи біля спорожнілого пенька, зненацька відчув, як щось обпекло йому серце, мабуть, то була блискавка, яка, обпікаючи, водночас осяяла його зсередини, випалила там сумніви й освітила єдину думку. Ні, не бачив Степанко Щедрика, це точно, тому що Щедрик живий, ось же він забрав із пенька горішки, побачив, що Степанко не взяв їх, і визбирав, ніхто, крім нього, не міг це зробити. То не біда, що він образився, Щедрик добрий і все зрозуміє, він же бачить, що Степанко вернувся по горішки, спершу злякався, з ким не буває, а тепер от знову прийшов, Щедрик же бачить. Це все пусте, перебудеться, головне, що він живий, Степанко таки не побачив його, то Щедрик тільки подав йому знак, що він є на світі. І це не від страху заходиться серце, Степанко страх поборов ще тоді, як вернувся до лісу, це від радості серцю стало тісно у грудях.

      Щедрик жив! Він ще не раз давав знати про себе, і найчастіше тоді, коли Степанкові було непереливки.

      Тут мушу взяти слово я, Щедрик, щоб пролити світло на деякі події, до яких мав певне відношення, власне, й не я, а Степан, але через мене. Може, я й не гідний того, щоб мене вислухали, примарний чоловічок без плоті, не всяк із людей захоче такого слухати, та все-таки жадаю дещо прояснити, а то вже справа кожного зокрема – вірити мені чи ні. Мушу сказати це слово передовсім заради Степана, бо в декого може скластися про нього непевне враження як про чоловіка забобонного або, що гірше, людину з хворобливою уявою, здатну до перебільшень.

      Єдине, що перебільшує Степан, – це мою всемогутність, та ще помиляється в тому, що я народився у пралісі. Насправді ж я народився в його уяві і можу жити доти, поки живе Степан, не стане його – не буде й мене, Щедрика, хіба, може, хтось іще повірить у мене і тоді житиму далі. Отже, я є дитиною Степанової душі і спроможний тільки на те, на що вистачає його власної волі, сили і духу, хоча здогадуюся, що Степанова віра в мене зміцнює ту його волю, силу і дух. Оце й уся моя могуть.

      Щодо тих незбагненних і загадкових подій, які відбулися зі Степаном у пралісі й відбуватимуться ще не раз у його житті, то в них не було ані крихти чогось незвичайного, надприродного, СКАЧАТЬ