Отаман. Виктор Вальд

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ секретні ручні гранати надійшли для випробування й ознайомлення в фортецю Кушка саме перед від’їздом 1-го Кавказького полку на фронт. А ще на кожному з тих козаків – моток тонкої незвичайної мотузки та зв’язки гачків і кішок. Увесь цей грізний арсенал доповнювали незвичайні об’ємні мішки з безліччю нашитих кишень. Таких не передбачав жоден статут. Отже, шили самі або на замовлення.

      – Поки що ми, офіцери, бачимо в козакові гарнізонну одиницю, яка, відповідно до статуту та розпорядку, повинна бути сита, задіяна в службі й мати статутний вигляд. А головне – дисципліна і суворий порядок! Та на війну завжди висуваємось, як на святу справу. А багато хто як на свято – в шовках і золоті. Можу вас запевнити, що вже за кілька днів козаки, та й ті офіцери, що не стануть ховатися за спинами своїх підлеглих у турецьких горах, та ще й узимку, дуже скоро стануть схожі на цих… Втім, я не маю слушності. Потрібно дуже постаратися, а краще народитися такими, як ці козаки. Упевнений – це ті, хто піде попереду армії. І якщо Господу буде завгодно, щоб російська армія увійшла в Константинополь, то запевняю, що першими будуть саме вони – ті, кого зараз прийнято називати розвідкою. Ім’я в них більш давнє і більш вагоме…

      – Я зрозумів, пане осавуле. Міцний коньяк у цього Давида Сараджишвілі. Закрутилася голівонька. Осліп чи що… Я про них з дитинства чув. Але ні в Ейському козачому училищі, ні згодом на службі не довелося бачити. Дозвольте…

      – Ідіть, Петре Івановичу, – кивнув пан осавул.

      Рішуче підійшов до кубанців сотник Неустроєв. Неспішно відірвавши спини від вокзальної стіни, козаки зійшлися плечем до плеча.

      – Ви, братці, не ображайтеся на те, що я тут погарячкував. Самі знаєте – війна! Пан осавул сказав, що ви першими ввійдете у ворожу столицю. Знаю – так і буде. Знаю, що на стежках війни ще не раз зустрінемося. І все ж розумієте, чого мене на крик потягнуло…

      – Розуміємо. Та й те правда – стоїмо, людям баньки лоскочемо. А панове офіцери дуються та червоніють. Та з тієї натуги нас під хвіст і чехвостять. Як би конфуз у них з того дуття не вийшов, – не за статутом відгукнувся на вигляд старший роками козак.

      – Ви вже третій за пів години, хто язиком нас хвацько рубає, – зітхнув інший козак, що на голову був вищий за своїх друзів. Зітхнув лукаво та очима й стрельнув. Видно, і йому, і товаришам його до душі ті розваги. – Тільки наш батько-отаман відійшов у справах. Що розчесали нас по-кубанському і нашою говіркою, то спасибі вам. А то інші піхотні й штабні кричали, ну чисто як городові на базарі, а ми й не зрозуміли. Ви, ваше високоблагородіє, і не кричали зовсім, а балакали! Хоч і голосно… Особливо за курку дякуємо…

      Від тих слів враз потепліло в грудях у сотника Неустроєва.

      Не за статутом сотенного величати «високоблагородіє». Таке звертання застосувалося тільки до старших офіцерів, починаючи з чину осавула. Сотника, як і прапорщика, хорунжого і підосавула, слід за статутом титулувати «ваше благородіє». Але ось вже СКАЧАТЬ