Отаман. Виктор Вальд

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ більше витягнувся – хоча й до того застиг у зразковій стійці «струнко». Тільки той, про кого попередня доповідь сприймалась як «маячня», так і залишився стояти, спершись на стіну, не змінивши пози за весь той час, поки тривав допит. Допит, що завершився детальним вивченням документів самим Дзержинським – із тієї теки, яку він згорнув зараз багатозначно м’яко.

      Тепер слід було скласти кубики цієї справи в правильну піраміду й увінчати її правильним рішенням. Фелікс Едмундович підійшов до відчиненого вікна і твердо вимовив:

      – Добре. Я приймаю ваші умови. Але не чекайте будь-яких письмових угод абощо.

      – Вони мені не потрібні, – тихо, проте виразно відповів той, хто ще кілька днів тому кожне слово розтягував на годину, тряс контуженими руками й ледве утримував голову на витонченій голодом шиї. – Ви ухвалили правильне рішення. Таке ж правильне й корисне, як і тоді, в порту, коли доправились до Херсона.

      Здається, вперше в житті Фелікс Едмундович здригнувся. Він обернувся до арештанта, підійшов до нього впритул. Але погляд головного чекіста, який змушував людей з кам’яною натурою розсипатися на пісок, не вразив цього непримітного чоловічка.

      – Товаришу Варніч! Віднині ви безпосередньо будете займатися цією справою. І жодною іншою. Будете їсти і спати поруч із цим… Відведіть в’язня.

      Після того, як за уповноваженим особливого відділу і його арештантом зачинилися двері, Дзержинський звернувся до голови Верховного революційного трибуналу України.

      – Тебе я знаю багато років, Олександре Яковичу. Хочу знати ще принаймні стільки ж. Тож тримай справу під особистим контролем. Тим паче що підслідний – тезко тобі і по імені, й по батькові. І це знаково. Не підведи!

      – Слухаюсь, Феліксе Едмундовичу, – і, вже відчинивши двері кімнати, приклався хусточкою до спітнілого лоба й тихо додав: – Не підведу. Ти ж мене знаєш.

      – Знаю! Іди відпочинь. І мені потрібно прилягти.

      Двері тихо зачинилися. Дзержинський подивився в дальній кут. Там, за чорною конфіскованою шовковою ширмою з червоними китайськими драконами, було поставлено для нього конфісковане ліжко.

      – І як він знав? – звернувся немов до себе впівголоса. – Або хто йому сказав? І що сказати, коли я ще ні з ким про це не говорив. Це було тільки в моїй голові. Якось промайнуло. Як спалах, як блискавка. Але така, що я встиг розгледіти батька. Адже він почав учителювати саме в цьому місті, в тільки-но відкритій чоловічій гімназії. Можливо, він назавжди пустив би корені в цьому Херсоні, якби не циркуляр жандармського управління «Про встановлення поліцейського нагляду за вихідцями з Польщі, які перебувають у Херсонській губернії». І тоді в мене було б зовсім інше життя. І тоді б я не застрелив свою сестричку… Я просто був дитиною і грався з батьковою рушницею… А сьогодні, спускаючись із пароплава, я… Мені здалося, що я її побачив! Ні… Звісно, це була не вона. Просто безпритульна дівчинка років шести-семи… СКАЧАТЬ