Отаман. Виктор Вальд

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ де це? – запитав один із козаків. – Може, під Москвою десь?

      Доброволець усміхнувся, але миттєво стягнув губи до нитки.

      – Ні. То селище під Херсоном. За козаків було Широке. Переселені селяни прижили назву Антонівка. В паперах і так і так пишуть. В моїх – Антонівка[30].

      Кубанці похмуро перезирнулися.

      – Може, хоч болдиря[31] який? Га, куме? – з надією подивився на отамана Чупа.

      – Цить! – гаркнув отаман і, подивившись на насуплених козаків, пояснив: – Думаєш, не питав? Сказав дід: козацької крові! Та Антонівка – навпроти Олешківської Січі. Зимовник був козацький… Дніпро їх розділяє… Павле, віддай козакові мій гвинт. У поході новим розживусь. Чув мене, «вольноопрєдєляющійся»?.. Тьху ти! Йосип голий! Яка тяжка лямка москаля… Будеш у нас грамотієм… О! Будеш у нас братом Бурсаком! Як вам, хлопці?

      Козаки дружно засміялися й кожен по черзі обійнявся з новим братом.

***

      Із платформи було легко проскочити в розчинені двері вагона.

      Козаки-закаспійці й рота не встигли розтулити, як між їхніх ніг із клубів паротяжної пари ковзнули якісь чорти і тут-таки дружно обсіли правий бік вагонних нар.

      – Це що за чортівня така звалилась… – ще не встиг закінчити сотник Неустроєв і голосно розсміявся: – Боронь Боже, не думав так швидко побачитись.

      – Підосавул Куля! – почувся голос із купи латаних черкесок і звідти ж простяглася рука з пакетом.

      Печаті на пакеті вже були зламані, тому молодий офіцер без вагань витяг цупкий аркуш.

      – Сприяти… Ні в чому не відмовляти… Не перешкоджати… По мірі можливості й більше того… Від його високопревосходительства генерала Юденича[32]! Від самого Миколи Миколайовича? Оце так! Отже… Що ж, ласкаво просимо! Нумо, братці, потіснімося! Адже це наші – кубанці!

      – Бодай мене чорти вхопили, якщо це не Павло Цвешко! – вигукнув урядник Мокриця, права рука сотенного Неустроєва. Величезний чолов’яга розставив руки, й у вагоні стало тісно. – Йди-но до мене! Я тобі зараз згадаю твою підніжку на ярмарку! Сто чортів тобі в печінку! Такого бичка у мене з-під носа забрав, кнур ти ефіопський!

      – Е-е! Сам ти комбінація з трьох пальців! А боролися ми чесно, по-циганськи. Як і домовлялися. І це всі присутні на уманському ярмарку[33] визнали, – запротестував богатир Цвешко.

      – Визнали? Ну так, визнали. Тоді ходи-но, хай просто так, від усього серця і душі обійму! А то кого не притисну брататися, то відразу бідкаються, що слабосильні…

      Богатирі під сміх закаспійців і пластунів тричі з неймовірною силою побраталися. Потім, за старим звичаєм, тут-таки засвистали і заспівали відому всій Кубані «А мій милий вареничків хоче».

      І поплили, і закрутили, і стали скакати від гори до гори підхоплені всім складом полку, веселі «варенички»:

      А мій милий, чорнобривий

      Вареничків хоче.

      А мій милий, чорнобривий

      Вареничків хоче.

      То СКАЧАТЬ