Отаман. Виктор Вальд

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ є дід… Козак дідові коритись повинен. Бо дід – совість козачого братства.

      Тихо перемовлялися козаки, поки їхній Батя обернувся і швидким кроком попрямував до них. Команда враз розступилася, і Куля стрімко увійшов в коло.

      – Отже, так! Той малий тепер з нами. Самі знаєте, що це значить…

      – Знаємо. Розуміємо, Юхиме Олексійовичу… Так і буде, – з розумінням загули козаки.

      – Цить! – гаркнув підосавул Куля. – Треба поважати дідів. Вони поручилися за того малого. Якщо вони вирішили, то так і мусить бути. Ми тут усі з діда-прадіда пластуни. Всі зав’язані – і кровно, і по-кумівськи, і родинно… Не раз у ділі були. Один одного як облуплені знаємо. Розуміємо, що у кого в голові і як те використовувати. Малий нам ніби й тягар. Кожен пластун – козак, але не кожен козак – пластун. Наглядати за ним – та ще морока. Але дідам я слово дав. Тепер той малий мені брат, і вас прошу прийняти його як брата-пластуна. Може, на щось і згодиться. Поки що не панькайте його. Подивимося, що за чорти у нього в душі смолу перемішують. Може, то й справді заміс особливий.

      Особливий заміс! Це про природних пластунів, а не про тих, кого в них записують за наказом. Це вони, спадкоємці вікових військових традицій і таємних мистецтв, після того як Катька потьомкінська спочатку знищила Січ і вольності запорозькі, а потім змилостивилася й відписала землі на Кубані, першими висадилися на Таманському півострові 25 серпня 1792 року. Звідси першими й пішли по воді, болотах, очерету та сухих степах. Від гирла Кубані й до Кавказьких гір досліджували і землі, і води, і сусідів. Вони ж першими й зійшлися в бою з тубільними племенами, які не хотіли ділитися водою, рибою, дичиною і пасовищами. Вони ж навіть після того, як силою зброї запорожці, іменовані тепер кубанськими козаками, примусили горян до миру, першими зустрічали в засідках розбійників – бездомних кінних фанатиків-«хаджиретів»[25], піших бандитів «психадзе»[26] і просто неприборкану горянську молодь, яка продовжувала грабувати, різати, брала в полон. Це пластунам доводилося годинами підповзати до ворога[27], по горло стояти в крижаній воді, нерухомо сидіти навпочіпки – і з такої незручної пози миттєво вступати у бій. У бій, в якому необхідно було перемогти, бо пластуни в полон не здавалися, поранених не покидали, полеглих ховали на місці або забирали з собою.

      Вони – ті, хто вміє влучно стріляти на «хрускіт», вистежувати в повній темряві сакма[28], здатні тінню просочуватися у ворожий табір. А ще досконало володіють рукопашним боєм і хвацько б’ються шаблею на коні. Вони завжди були найкращими з найкращих. Та й віку гожого. Особливого! Молоді козаки занадто гарячі для пластунської справи, а після сорока – вже важкі.

      А цей іще малий, що тут скажеш? Чи виявиться він таким самим досвідченим, розсудливим і холоднокровним, як старші в команді? А водночас спритним, стрімким і витривалим, як молодші? Та навіть не це найважливіше. А те, чи готовий померти, рятуючи інших? І якщо вже вмирати доведеться, то не за нагороди державні СКАЧАТЬ