Прокляте небо. Наталія Довгопол

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ аж до повороту до Євчиної хати – вона попереду, а він верхи позаду. Там, на розі, дівчина повернулася до Іллі й тихо сказала, уперше зазирнувши йому в вічі:

      – Далі не треба. Я сама.

      Ілля кивнув, не зводячи погляду з Євки. Його обличчя так і лишалося незворушним, тож неможливо було збагнути, про що він думає.

      – Може, подякуєш? – нарешті сказав він, розвертаючи коня.

      – Я… – знітилася Євка, опускаючи очі та не знаючи, про яку саме вдячність ідеться.

      Чи має вона тепер відплатити тим, чим зазвичай розплачуються жінки? Вона потопталася на місці й несміло запитала:

      – Як ти хочеш, щоб я тобі віддячила, паничу?

      – Пф, – пирхнув він, раптом усміхаючись. – Можеш по-польськи, можеш на латині. Здається, сказати «дякую» зовсім не важко.

      – Д-дякую, – коротко відповіла дівчина, кланяючись, але всміхнутися у відповідь так і не змогла.

      Їй було соромно. І за свої ниці думки щодо Іллі, і за те, що він бачив її принижену. Але хіба не щодня панич спостерігає, як панночка знущається над нею? Яка тоді вже різниця?

      До ранку одяг не висох, і Євка дістала зі скрині свою стару сорочку, плахту та свитку. Аж чує, як матір її знову проклинає.

      – Гляди, що через тебе накоїли! – вона вхопила Євку за шию й поволокла до вікна.

      Хатні віконниці були обмащені кізяками, а на білій стіні хати вимальовувався величезний прутень.

      – Бісова дівка! Чого в тебе все, не як у людей? Бач, не схотілось їй на забаву йти! То хлопці самі прийшли й кізяками нам хату обмастили! Оце доки сором цей не змиєш, на службу свою не підеш!

      – Але мамо! Мене панночка висіче, якщо спізнюся!

      – Я сама тебе висічу, якщо зараз же це все не позмиваєш!

      Сестри й братова загиготіли. Євці ж здалося, що світ перевернувся з ніг на голову, і вона вже не знала, хто в ньому свій, а хто чужий.

      Євка взяла цебро й заходилася обмивати кізяки. Ніхто їй не допоміг, навіть Оленка, що без діла стояла на перелазі й перебирала свою довгу косу.

      У палац Євка спізнилася, але панночка ще спала. Веселина лише відкрила рота, щоб насварити, але, побачивши тоскне обличчя Євки та її стару одежину, тільки мовчки відвела дівчину на кухню й насипала тарілку затірки зі шкварками.

      – Сядь і поїж, – наказала вона. – Зараз знайду тобі щось перевдягнутися зі свого. Соромно…

      – Це не мені має бути соромно! – не витримала Євка, гепаючись на лаву. – Хіба Господь не заповідав любити ближнього свого? Чому всі навколо ображають мене й думають, що це я вічно маю вибачатися, червоніти й дякувати? Я що, народилася під такою планетою нещасливою?

      Веселина зупинилася на півкроці.

      – Так, дитя, – суворо наказала вона. – Зараз ти спокійно поїси, я сама підніму панночку. А потім ми разом підемо до мене, знайдемо тобі якусь пристойну ганчірку одягти, і ти мені все розкажеш.

      Невесела Веселина

      Кімната Веселини була зовсім маленькою, СКАЧАТЬ