Прокляте небо. Наталія Довгопол

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ годі тобі! Я на паничів не задивляюся!

      – А даремно. Як візьме тебе заміж панич, то й ти станеш шляхтянкою.

      – Ой, а ти багато знаєш селянок і служниць, які панями стали?

      – Ну, знаю, що в нашого господаря пана Вітовського є коханка з Татарії, – змовницьки прошепотіла Оленка. – Він її з походу привіз і поселив у своєму маєтку у Василькові. Кажуть, вона гарна, як дика троянда! Приїхала вже з немовлям на руках, і Вітовський прийняв того байстрюка, як свою рідну дитину!

      – Та ти що! Брешеш!

      – Я сама його бачила! Він до нас в село приїздив на котресь зі свят. А ти думаєш, чого пана вже другий тиждень немає. Що, у Києві він, на війні з турками, чи може, у Василькові? Спробуй, запитай пані Серафиму!

      – Не вигадуй! – Євка повернулася на інший бік і зробила вигляд, що спить.

      – Ти поміркуй над моїми словами, – після короткої мовчанки знову озвалася Оленка. – Відхопиш панича – будеш плавати, як вареник у маслі. Може, ти й не красуня, але ж і не дурна, як деякі думають. Ти розумніша за нас усіх.

      Вулиця

      Того дня від самого ранку йшов дощ. Марта не виспалась і особливо знущалася з Євки, що аж пану вчителю довелося на неї прикрикнути. Уроки проводили у великій залі, і панночка весь час розливала напої на блискучі білі кахлі підлоги, примушуючи Євку плазувати перед усіма, витираючи. Далі було гірше, коли Марта лишилася з Євкою наодинці у своїх покоях і примусила ту стояти на одній нозі, доки панночка вишиватиме.

      Додому дівчина поверталася пізно, змучена душею та тілом. Дощ минув, але тепер усі дороги перетворилися на місиво з багнюки, іти по якому було неможливо, щоб не намочити ноги.

      Євка зняла свої черевички і, притримуючи поли одягу та кутаючись у новеньку свитку, побрела босоніж через село. Вона думала про свою господиню Марту й про те, що завтра все повториться знову. Від тієї думки йти зробилося ще важче. Занурена в думки, Євка незчулася, як звернула не на той провулок.

      – Гляди, хто іде! Це ж сама панночка Дунька! – почула знайомий голос вона.

      Євка сторожко озирнулася. До неї наближалася ватага юнаків на чолі з Іваном. Їх було троє. Хлопці розвели навсібіч руки й обходили її з усіх боків, роздивляючись упритул. Як на зло, навколо не було жодної християнської душі, що могла б за неї заступитися, по сусідніх дворах лише собаки гавкали.

      – Не займай, Іванку, – попросилася вона.

      – А чого ж не займати? Сьогодні ж вулиця, а Оленка сказала, що ти приходити не збираєшся. Чи Оленка нам збрехала?

      – Нам всім кортить почути, як там живеться в панських палатах! – додав рябий Дмитрусь.

      – Є такий звичай, що як дівка не ходить на вулицю, то хлопці її й побити можуть, – солодким голосом сказав Іван, беручи дівчину за комір.

      – Іванку, я кричатиму!

      – То кричи, ще більше отримаєш!

      Євка зібрала всю свою лють і голосно заверещала. Іван затулив їй рот рукою, хлопці озирнулися.

      – Диви, щось ніхто не поспішає на поміч!

      Іван СКАЧАТЬ