Прокляте небо. Наталія Довгопол

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ до себе.

      – Пощади! – лише спромоглася із себе вичавити дівчина, нажахана своєю уявою. – Не вбивай мене…

      – Та де таких невихованих роззяв лише знаходять! – розлючено вигукнула Марта, виходячи з альтанки та грізно підіймаючи руку для удару. – Треба казати: «Прости мені, незграбі такій, ясна панночко!»

      Дзвінко пролунав ляпас. Марта була на рік молодшою від Дуньки, і хоч мала ще зовсім дитячі риси обличчя, але виросла вже на півголови вищою. Та й рука в неї була міцна, бо росла панночка серед братів і мусила вміти постояти за себе.

      Дунька стерпіла удар, навіть не пискнувши. Вона лише міцніше обхопила тацю й заплющила очі. Не було ні сліз, ні криків, ніби це й не ляпас зовсім. І це розлютило Марту ще більше.

      – На коліна й благати прощення! – тицьнула пальцем вниз Марта.

      – Годі! Панночці не личить знущатися на челяддю, – пролунав зненацька грудний чоловічий голос.

      Дунька несміло повернула голову, щоб побачити, хто ж посмів суперечити її господині.

      Вона знала, що його звати паном Орестом, що він теж шляхтич і нещодавно приїхав сюди з Києва навчати дітей Вітовських. Бачила його Дунька лише здаля, та чоловіка важко було не помітити: сухий і довготелесий, у темно-сірій довгополій свиті, завжди гладенько виголений і по-студентськи пострижений «під макітру». Красенем Ореста не назвати, але його обличчя, спокійне та осяяне легкою посмішкою, притягувало до себе погляди. Крім того, пан учитель мав той ореол таємничості, який так вабить до себе молоденьких дівчаток та поважних літніх пань.

      – Вона провинилася й не вибачилася! – зовсім по- дитячому закопилила губу Марта.

      – Тебе як звати, дівчинко? – звернувся до скам’янілої Дуньки пан учитель.

      – Дунька, – усе ще боязко відповіла та.

      – Фу, це наче «дулька». Бачиш, пане вчителю, ще й ім’я в неї якесь недолуге! Не хочу її, хочу іншу челядинку!

      – Панночко, що я тобі казав про манери? – суворо сказав пан Орест і продовжив, знову звертаючись до Дуньки: – А як назвали тебе під час хрещення?

      – Євдокія.

      – Це давнє церковне ім’я. Так звали святу грецьку мученицю.

      – Поки крикнеш «Єв-до-кі-я!», то вже півроку пройде, – заперечила панночка.

      – То нехай буде Євою.

      – Євою? Як перша жінка? Забагато честі! Тоді хай ліпше Євкою буде, – поставила руки в боки Марта.

      Дунька нарешті розслабила пальці й опустила тацю.

      – Євкою так Євкою, – ніяково погодилася вона, вклоняючись. – Панночко моя ясна, пробач, що вродилась незграбною. Наперед я буду обачніша…

      Дунька присіла й заходилася підбирати з трави груші та пряники. Серце калатало. Здавалося, ще трохи – і вистрибне на тацю, а зніжена панночка з’їсть його на полуденок разом із грушами.

      Марта тупнула ногою й побігла жалітися матері; Веселина мовчки забрала в Дуньки тацю й понесла назад на кухню. СКАЧАТЬ