Прокляте небо. Наталія Довгопол

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ поволі зводячи на Євку очі.

      – Ой, ну а що лишалося робити, – ніби виправдовуючись відповіла та, втупившись у свої запилені босі ноги й ніби щось там колупаючи.

      – Було ніяково. А ще було дуже страшно повертатися.

      – Умієш тихо ходити? Нам треба обійти церкву з іншого боку. Думаю, твої сльози вже висохли. Обітрись рукавом.

      Ярема послухався, насухо витираючи всіяні рудими веснянками щоки.

      – Як спитають, де був, скажеш, що загрався й не помітив, як відійшов далеко. Ось тобі палиця. Уяви, що це твоя шаблюка. А тут, у балці, до речі, живуть чорти, – моторошним голосом сказала вона, зводячись на ноги. – Страшно?

      Хлопчик згідно кивнув.

      – Не бійся, ти ж лицар. У тебе й шаблюка є! Ходімо, лицарю!

      Нагорі жваво грала музика й дзвеніли чарки з горілкою. А сюди, донизу, долинало лиш відлуння свята. Було так тихо, ніби в іншому світі. Діти пробиралися крізь чагарники, перестрибуючи через рівчаки та обламуючи сухе гілля, щоб розчистити шлях.

      – Тут так…

      – Лячно?

      – Ні… Гарно. Мені тут із тобою подобається більше, ніж там, нагорі…

      – Знаю, – посміхнулася Єва. – Я сама люблю тут гуляти. Коли зовсім нестерпно стає, я втікаю сюди. А люди бояться цього місця, наче проклятого, тому мене тут ніколи не шукають. Кажуть, тут живе нечистий з рогами, але цить, нікому про це не кажи!

      Вони обійшли пагорб, на якому стояла церква, і поволі підіймалися вгору.

      – Ось він! – крикнув хтось з-за дерева.

      Це був Амір. Такого холодного й безжалісного погляду Євка не бачила ніколи в житті. І хоча Амір був однолітком Євки, але вдвічі сильнішим. Його спритне вишколене тіло рухалось по-котячому гнучко та беззвучно, тож Євка й незчулася, як він схопив її за зап’ясток, витягуючи за собою нагору.

      – Як ти смієш викрадати панича? – гаркнув на неї юнак.

      Музика стихла. Усі принишкли.

      – Боженьки, і двох тижнів не пропрацювала, як уже в халепу влізла! Я так і знала, так і знала! Горенько яке! – зарюмсала Стешка.

      – Мамо, мовчіть, – наступила їй на ногу Хведора.

      – Вона не винна, ми просто гралися, – показав на свою палицю Ярема, але його швидко відвели вбік до няньки.

      – Що це за пустощі такі? – звернувся до Євки пан Антанас Вітовський.

      – Ми просто бавилися, – не сміючи підвести очі, відповіла Євка.

      – Бавилися? Мій син зникає бозна-куди, повертається весь брудний, у пилюці, порізаний ожиною, а ти кажеш, що ви просто бавилися?

      Євчині губи пересохли. Вона злегка їх облизала й відчула в роті солоний присмак крові. Усі дивилися на неї. Усі, і навіть учитель. Як він на неї дивився – жалісно чи байдуже? Євці забракло сміливості підвести очі й побачити. Вона топталася на місці, прикриваючи клаптем сорочки розідране ожиною коліно.

      – Думаю, десять ударів батога тобі вистачить? І щоб я тебе в палаці більше не бачив!

      – Тату! – СКАЧАТЬ