І не лишилось жодного. Агата Кристи

Чтение книги онлайн.

      Дворецький вийняв із кишені листа й передав судді.

      – Гм, бланк із готелю «Рітц», надруковано на машинці.

      Блор стрімко підбіг до нього.

      – Дозвольте й мені глянути.

      Він вихопив листа й пробіг по ньому очима.

      – Друкарська машинка «Коронейшн». Майже нова – без дефектів. Папір із водяними знаками, найпоширеніша марка. З цього жодної користі. Цілком можливо, що є відбитки пальців, але я сумніваюся.

      Ворґрейв пильно подивився на нього.

      Ентоні Марстон стояв поруч із Блором і заглядав через плече.

      – Дуже дивне ім’я, правда? – спитав він. – Алік Норман Оуен… Можна язика зламати.

      Старий суддя сказав після невеликої паузи:

      – Я вам дуже вдячний, містере Марстон. Ви звернули мою увагу на дуже цікаву й важливу деталь.

      Він обвів усіх очима і, витягнувши голову вперед, як розсерджена черепаха, мовив:

      – Гадаю, настав час усім нам поділитися інформацією. Було б добре, якби кожен із нас розповів усе, що знає про власника будинку. – Він замовк, та за мить продовжив: – Ми всі його гості. Думаю, якщо кожен із нас пояснить свою присутність тут, це піде тільки на користь справі.

      Якийсь час було тихо, а тоді рішуче заговорила Емілі Брент:

      – У всьому цьому є щось дивне, – сказала вона. – Я отримала лист із підписом, який було непросто розібрати. У мене склалося враження, що воно від однієї жіночки, з якою я познайомилася під час відпустки два чи три роки тому. Мені здалося, що в листі було прізвище Оґден або Олівер. Я знайома і з міс Оґден, і з міс Олівер. Та впевнена, що нікого не зустрічала й не дружила з кимось на прізвище Оуен.

      Суддя Ворґрейв запитав:

      – Міс Брент, у вас зберігся той лист?

      – Так, піду принесу його вам.

      Вона вийшла й через хвилину повернулася з листом.

      Суддя прочитав його й сказав:

      – Я починаю розуміти… А що у вас, міс Клейторн?

      Віра пояснила обставини, за яких її найняли як секретарку.

      – Містер Марстон? – звернувся суддя.

      Ентоні сказав:

      – Отримав телеграму від старого друзяки Берклі, Борсука. Я ще тоді здивувався, бо гадав, що старий огир відправився до Норвегії. Наказав мені заявитися сюди.

      Ворґрейв знову кивнув.

      – Лікар Армстронґ?

      – Мене запросили як фахівця.

      – Зрозуміло. І раніше ви з цією сім’єю не перетиналися?

      – Ні. У листі посилалися на мого колегу.

      – Щоб було правдоподібно… Так, а той колега, припускаю, на той час був поза межами досяжності.

      – Е-е-е… Так.

      Ломбард, який спостерігав за Блором, раптом сказав:

      – Слухайте, мені тут дещо спало на думку…

      Суддя підняв руку.

      – Одну хвилинку.

      – Але я…

      – Не все зразу, містере Ломбард. СКАЧАТЬ