І не лишилось жодного. Агата Кристи

Чтение книги онлайн.

      Дворецький витер обличчя хусточкою. Він говорив переконливо:

      – Я просто виконував розпорядження, сер. Це все.

      – Чиє розпорядження?

      – Містера Оуена.

      Суддя Ворґрейв попросив:

      – Розкажіть про це детальніше. Що саме наказав містер Оуен?

      – Я мав поставити платівку на грамофон, – почав розповідати Роджерс. – Я знайшов її у шухляді. А моя дружина мала ввімкнути грамофон, коли я зайду у вітальню з кавою.

      – Дуже дивна історія, – пробурмотів суддя.

      Роджерс підвищив голос:

      – Це щира правда, сер. Клянусь Богом, це правда. Я не знав, що там, ні на мить не підозрював. На платівці була назва… Я гадав, що то якась музика.

      Ворґрейв поглянув на Ломбарда.

      – Там є назва?

      Ломбард кивнув. Раптом він вищирився, показуючи білі гострі зуби.

      – Саме так, сер. Її назва «Лебедина пісня».

      ІІІ

      Несподівано їх обірвав генерал Макартур:

      – Усе це немислимо, просто немислимо. Ось так узяти й закинути нам звинувачення. Треба щось зробити. Цей тип Оуен, хто б він там…

      Його перервала Емілі Брент.

      – У тому-то й річ, хто ж він? – різко запитала вона.

      Втрутився суддя. Він говорив владно – уміння, набуте за роки судової практики:

      – Власне це ми й повинні уважно дослідити. Гадаю, спершу вам потрібно вкласти дружину в ліжко, Роджерсе. А тоді повертайтеся до нас.

      – Так, сер.

      – Я допоможу вам, Роджерсе, – запропонував лікар Армстронґ.

      Спершись на двох чоловіків, місіс Роджерс попленталася у свою спальню. Коли вони вийшли з кімнати, Тоні Марстон сказав:

      – Я не знаю, як ви, а я б чогось випив.

      – І я, – озвався Ломбард.

      – Піду чогось пошукаю, – мовив Тоні й вийшов із кімнати. Через мить він повернувся. – Усе це чекало на таці в коридорі.

      Він обережно поставив свою ношу на стіл. Наступні кілька хвилин пішли на розливання напоїв. Генерал Макартур, як і суддя, налили собі нерозведеного віскі. Усі відчували потребу випити щось стимулююче. Тільки Емілі Брент попросила склянку води.

      До кімнати увійшов лікар Армстронґ.

      – З нею все гаразд. Я дав їй заспокійливе. Що це, алкоголь? І мені не зайве випити.

      Чоловіки знову наповнили чарки. Через мить у кімнаті з’явився Роджерс.

      Суддя Ворґрейв узявся вести розслідування справи. Кімната перетворилася на імпровізований зал суду.

      – Ну, Роджерсе, – почав суддя, – мусимо докопатися до суті. Хто такий містер Оуен?

      Роджерс витріщився на нього.

      – Власник цього будинку, сер.

      – Це мені відомо. Я хочу почути, що саме ви знаєте про цю людину.

      Роджерс похитав головою.

      – Нічого не можу сказати, сер. Я ніколи не бачив його.

      Кімнатою СКАЧАТЬ