І не лишилось жодного. Агата Кристи

Чтение книги онлайн.

      Ніхто надто тепло до нього не поставився. Аж смішно, як вони дивилися одне на одного. Наче знали…

      Так, усе залежало від нього.

      Він не хотів схибити.

      Він глянув на вірш у рамці над камінною полицею. Вдалий штрих – розмістити його тут!

      «Пам’ятаю цей острів відтоді, як я ще був хлопчиком. Ніколи не думав, що робитиму щось подібне в цьому будинку. Добре, мабуть, що не можна передбачити свого майбутнього», – подумав він.

      X

      Генерал Макартур спохмурнів.

      Чорт забирай, усе це дуже дивно! Зовсім не те, чого він очікував…

      Він би з радістю перепросив і забрався звідси… Покинув усе це…

      Але моторний човен уже повернувся на материк.

      Він мусить залишитися.

      Той тип Ломбард – не простий чолов’яга. Проноза. Він міг би заприсягтися, що тому чоловіку довіряти не можна.

      XI

      Коли пролунав гонг, Філіп Ломбард вийшов зі своєї кімнати й попрямував до сходів. Він рухався, неначе пантера, м’яко та безшумно. У ньому й було щось від пантери. Хижак, приємний на вигляд.

      Він усміхався.

      Тиждень?

      Він збирався насолодитися цим тижнем.

      XII

      Одягнена на вечерю в чорну шовкову сукню, Емілі Брент сиділа у своїй кімнаті й читала Біблію.

      Губи її при цьому ворушилися:

      Потонули народи в ямі, котру викопали; у сітях, котрі приховали вони, заплуталася нога їхня. Пізнали Господа за судом, котрого Він звершив; злочинець спійманий учиненим руками своїми. Завернуть нечестиві до пекла 3.

      Її вуста зімкнулися. Вона закрила Біблію.

      Піднімаючись, пришпилила біля шиї брошку з жовтого кварцу й спустилася на вечерю.

      Розділ третій

      І

      Вечеря підходила до кінця.

      Страви були смачні, вино неперевершене, Роджерс чудово прислуговував.

      Настрій у всіх покращився. Вони вже розговорилися і навіть зачіпали особисті теми.

      Суддя Ворґрейв, розм’якнувши після відмінного портвейну, розважав байками, не зраджуючи своєї саркастичної манери, лікаря Армстронґа та Ентоні Марстона. Міс Брент розмовляла з генералом Макартуром, у них виявилося кілька спільних друзів. Віра Клейторн розпитувала містера Девіса про Південну Африку. Містер Девіс дуже добре володів цією темою. Ломбард прислухувався до їхньої розмови, і його очі звужувалися. Час від часу він обводив очима інших гостей, вивчаючи їх.

      Ентоні Марстон раптом сказав:

      – Які чудернацькі ці дрібнички, правда ж?

      Посеред столу на круглій дзеркальній таці стояли невеличкі порцелянові статуетки.

      – Солдатики, – сказав він, – Солдатський острів. Цікава ідея.

      Віра нахилилася вперед.

      – Цікаво, скільки їх? Десять?

      – Так, СКАЧАТЬ