Дожити до весни. Надія Гуменюк

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ ще й тому, що там була батькова лікарня, а без неї, відчував, йому не видряпатися. Та тепер потрапити за кордон було важче, ніж під час війни – потрібен спеціальний дозвіл на виїзд.

      Тільки-но підсохли дороги, Даніель вирушив до Житомира – центру Волинської губернії. Власноруч хотів вручити прохання губернаторові. Зустрітися віч-на-віч не вдалося. Чиновник нижчого рангу, до якого потрапив на прийом, сказав, що таке питання треба узгоджувати не в губернії, а в Києві, із самим генерал-губернатором. У Києві пообіцяли, що перешлють його документи до Петербурга. Може, й переслали, але в столиці Росії не поспішали давати відповідь у якесь там глухе село на окраїні імперії та ще й французові.

      Дані знову й знову писав, знову й знову їздив. Минув майже рік, поки когось із імператорського оточення зацікавила волинська історія французького залишенця. Але тому «когосю» забажалося ще й підтвердження, що поручник Паскаль під час волинського «болотного сидіння» свідомо порвав з армією Наполеона та перейшов на бік російського війська. Доки отримали таке «зізнання», збігло ще кілька місяців.

      Коли ми прибули до Парижа, там уже все було по-інакшому. Імператор Наполеон Перший зрікся престолу. Жан Реньє повернувся з полону і, підкошений поразкою та хворобами, за кілька тижнів помер. Бурбони скидали з п’єдесталу слави бонапартистів і прибирали владу до своїх рук. Клініка Паскаля занепадала. Батьки так і не допиталися у хворого Реньє, де він загубив їхнього єдиного сина, й уже змирилися із загибеллю Даніеля в Російській імперії. Це вкоротило віку матері, а батько після її смерті зовсім збайдужів до всього й дедалі частіше прикладався до чарки вина з родинного погреба.

      З’яву Даніеля та ще й із вагітною дружиною-чужинкою він зустрів без особливих радощів – Жозеф розучився радіти, плутав реальність із вимислами, а сина вважав призвідцем усіх своїх страждань і невдач. У перерві між винними провалами він таки обстежив Даніеля і ліки приписав. Вартувало б поїхати на води, де повітря найбільш сприятливе для лікування, проте Дані опинився на межі бідності.

      Ніхто ще не знав, хто в них народиться – хлопчик чи дівчинка. Ніхто, крім мене. Я так чекала на Даніелевого первістка, наче сама мала його народити. Як то він торкнеться своїми манюсінькими пальчиками до мене? Як втішиться, коли почує мій голос? А потім Дані буде навчати його грати на моїх струнах і ми з малим подружимося. Я буду любити його! Дуже-дуже! Як самого Дані. Адже це його син, його плоть і кров.

      Ще встигла побачити його тільце й почути його крик. Відзначила, що він такий самий червоний, як я. Здивувалася, що в такої маленької людинки може бути такий сильний і вимогливий голос. Це була єдина наша зустріч. Більше ми з ним не зустрічалися.

      Наступного дня до Даніеля прийшов трохи дивнуватий чоловік. Мав довге руде волосся, довгий ніс і довгі тонкі пальці. Сказав, що він від графині де Бурмон, учитель музики її сина. Оглядав мене, як лікар хворого: промацував, постукував, зазирав крізь ефи, смикав за струни. А потім кудись поніс. Невже Даніель продав мене? Але чому? СКАЧАТЬ