Дожити до весни. Надія Гуменюк

Чтение книги онлайн.

      Анна втретє вийшла з двору й знову пішла навколо нього, рухаючись, мов сомнамбула, за годинниковою стрілкою. Снігопад припинився, анемічне місячне проміння заломлювалося на іскристій поверхні поля, створюючи ефект білої ночі. Але рвучкий вітер уже встиг замести попередні її сліди, й Анна знову, ніби вперше, брела навколо садиби, тримаючись за штахетний паркан і провалюючись у снігові замети.

      Може, її взяв блуд і потягнув не в той бік, завів до якогось іншого хутора? Але ж ні. Ось і латунний дзвоник, прилаштований до внутрішнього боку хвіртки, що завжди дзеленькав, коли хтось ступав на подвір’я. Ось і вирізьблений Лукою лісовий олень на воротах.

      Ні-ні, вона не могла помилитися. Тільки-но вийшла із сінешніх дверей «павукової» хати, як побачила здалеку підсвічений знизу конусоподібний купол церкви (мабуть, усередині ще йшла відправа і з вікон струменіло світло), увінчаний високим хрестом, і ледь не затанцювала на радощах. То ж старолісівська церква! Вона стоїть на високому пагорбі, звідки проглядається аж на три села. І саме так її видно з Гайового. Отже, вона, Анна, опинилася в Гайовому. А дорогу від нього додому дівчина знає як свої п’ять пальців.

      Церкву, єдину на кілька населених пунктів, через те й не закрили, що вона дуже стара, трьохсотлітня і занесена до списку пам’яток дерев’яної архітектури. Хтось із місцевих впливових мужів, ще не пройнятий наскрізь войовничим атеїзмом і залюблений у старовину (а траплялися й такі, що на роботі виголошували промови про «опіум» для народу, а потай дітей хрестили) постарався, щоб храм потрапив до того списку. В інших культових приміщеннях, знявши заздалегідь хрести та дзвони, розмістили або колгоспні склади для мінеральних добрив, або зерносховища, або ж тракторні майстерні. А в старолісівській церкві навіть у найзатятіший час гонінь на релігію відправляли службу.

      Анна підняла комірець тонкої осінки, насунула аж на очі в’язаного берета і вийшла з подвір’я.

      «Треба поспішати! – наказала собі. – Хутчіше, хутчіше звідси!» Та йти хутко не вдавалося. Хуртовина збивала з ніг, а ноги в осінніх чобітках вона ледве витягала зі снігу. Минула кілька хат із уже темними вікнами, звернула з безлюдної вулиці до замерзлого озера, перетнула його й пішла далі, орієнтуючись на церкву. З подвір’я «павука» здавалося, що до неї рукою подати, насправді ж між селами, навіть навпростець, не менше як чотири кілометри. А відчуття таке, що подолала всі сорок. У Старолісах зупинилася, витрусила сніг із чобітків, похукала на задубілі, з пришерхлою кров’ю долоні. Майнула думка зайти до церкви – може, всенощна ще триває і вона відчинена. Але так хотілося швидше опинитися вдома! Уявила, як зрадіє Лука, як кинеться її обіймати, як говоритиме про різдвяне диво, яке сотворив Всевишній, явивши йому безвісти зниклу внучку.

      Дива не сталося.

      Тепер от ходила по колу на тому місці, де стояла хата. Розгортала ногами сніг, ніби будинок разом із дахом міг заховатися під ним, як осінній гриб під опалим листям. Перечепилася через щось, аж полетіла сторчака. Опустилася СКАЧАТЬ