Дожити до весни. Надія Гуменюк

Чтение книги онлайн.

      – Луко, розбуди мене рано-вранці. Ти ж знаєш, який я сонько – можу й заспати. Тільки не жалій – обов’язково розбуди. Бо мені треба йти тебе шукати. Йти шукати… тебе… дідусю…

      Ще якийсь час чула, як завиває у дворі вітер, ніби голосить над згарищем. Потім він став тихим голосом скрипки.

      10

      Пірнання в озері не минулося без наслідків. Даніеля вже за кілька годин почало лихоманити, а вночі взялася така гарячка, що він не пам’ятав, де опинився. А опинився він у хаті Михайлюків. Макар картав себе за те, що зв’язався з навіженим Федьком, і намагався якось загладити провину перед сестрою, яку дуже любив. Тому поступився Даніелеві своїм дерев’яним ліжком, а сам перебрався до родичів. Платон і Степанка, Устинчині батько й мати, осудливо дивилися на доньку, хитали головами, скрушно зітхали, сердито ворушили жовнами, але не перечили – хто знає, якого ще коника може викинути їхня слухняниця, яка раптом такою впертою неслухняницею стала.

      Устинка цілу ніч не склепила очей, все припадала до хворого: то змінювала компрес на голові, то воду подавала, то накривала свого Данилка. Не спала й Степанка, ловила кожен звук, кожен порух за стіною. На ранок не витримала, змусила доньку перепочити, сама сіла на її місце. Сіла та враз як у криницю впала – провалилася в сон. Коли прокинулася, аж нестямилася.

      – Макарчику! Що тобі, синочку?

      Я чула, як вона полегшено зітхнула, зрозумівши, що то не її син. Та за цю коротку хвильку, за цю мить божевільного страху за власну дитину щось ворухнулося в жіночій душі, щось зрушилося.

      – А якби Макарко отак, сам-один, як палець, на війні, на чужині… – прошепотіла тихо.

      Аж тепер узялася розглядати Даніеля, якого Устинка кликала Данилом. Дивилася по-доброму, по-материнськи.

      – Ну який із тебе вояк, воропахо?!15 Молодюсінький ще, як Макарко наш. Лице, як у дівчини, чорні брови, кучері, пальці тонкі, такими тіко на скрипці й грати… Гарний, хоч з лиця воду пий. Але, думаєш, у нашому селі гарних хлопів нема? І Федько не гірший за інших. Хто його знає, що такого знайшла в тобі наша Устинка. Може, й справді все через твою скрипку, через оту «червону панну», щоб її… Прости, Господи! Хай буде Твоя воля!

      Я слухала те шепотіння і тихо плакала. Так тихо, що жодна моя струна не ворухнулася. Але й у мені щось змінилося до цієї чужої сільської жінки. По правді кажучи, спочатку я її ой як не злюбила: вона навіть глянути на Даніеля не хотіла, тільки блискала очима сердито, ніби заповзялася спопелити його. Та якщо тепер вона так… Хто любить мого Дані, того і я любити буду.

      За тиждень гарячка спала. Натомість узявся кашель. Його не вдавалося позбутися ні вересовими настоянками, ні чаєм із листям багна, ні калиною та малиною, СКАЧАТЬ