Екзорцист. Вільям Пітер Блетті

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ тип божевільний, кохана! Скажений, чорти б його забрали, і небезпечний! Господи, та він наче той старий пес, що завжди мирно дрімає собі під сонечком, а тоді одного дня ні сіло ні впало стрибає на тебе й кусає за ногу!

      – Ну і, звісно, те, що він тебе нокаутував, не має нічого спільного з твоїми словами перед усією знімальною групою, що його акторська гра – це «маразм на рівні пиздуватого борця сумо»?

      – Кохана, як це грубо, – святенницьки дорікнув їй Деннінґз, приймаючи від неї склянку з джином і тоніком. – Люба моя, це мені можна казати такі слова, як «пиздуватий», але ж не улюблениці цілої Америки. А тепер скажи мені, як твої справи, моя танцюриста й співуча суперзірочко?

      Кріс відповіла похмурим поглядом, знизала плечима, а тоді сперлася складеними на грудях руками на стійку бару.

      – Ну ж бо, дитинко, скажи, чому ти сумна?

      – Сама не знаю.

      – Скажи дядечкові.

      – Чорт, я також, мабуть, щось вип’ю. – Кріс раптово випросталася й потяглася по пляшку горілки й склянку.

      – О, так, чудово! Прекрасна думка! Ну, а тепер кажи, золотце, у чому річ? Що сталося?

      – Ти колись думаєш про помирання? – запитала Кріс.

      Деннінґз насупив брови.

      – Про помирання?

      – Так, помирання. Так по-справжньому, серйозно думаєш колись про це, Берку? Що це означає? Що означає насправді?

      Вона налила в склянку горілки.

      Дещо роздратовано Деннінґз прохрипів:

      – Ні, кохана, не думаю! Я про це не думаю, я це роблю. Але якого біса взагалі зачіпати цю тему?!

      Кріс знизала плечима й кинула в склянку кубик льоду.

      – Не знаю. Я думала про це вранці. Ну, не те щоб думала; мені це ніби наснилося, коли я прокидалася, і мені аж мороз поза шкурою пройшов, Берку, мене всю пронизало; що це означає. Тобто кінець, Берку, справжній паскудний кінець, немовби я ніколи навіть не чула про смерть! – Вона відвернулася й похитала головою. – О Боже, як це мене налякало! Мені здалося, ніби я падаю з цієї довбаної планети зі швидкістю сто п’ятдесят мільйонів миль за годину. – Кріс піднесла склянку до губ. – Вип’ю, мабуть, не розбавляючи, – пробурмотіла вона, а тоді зробила ковток.

      – Ой, це все дурниці, – хмикнув Деннінґз. – Смерть – це розрада.

      Кріс поставила склянку.

      – Не для мене.

      – Слухай, ти живеш у тому, що залишаєш після себе – своїх творах, своїх дітях.

      – Ой, яка фігня! Діти – це не я!

      – Так, дякувати небесам. Однієї такої цілком досить.

      Кріс нахилилася вперед, тримаючи в руці склянку, а її гарненьке личко викривилося стурбованою гримасою.

      – Але ж подумай про це, Берку! Не існувати більше! Не існувати ніколи, ніколи, ніко…

      – Ой, та припини вже! Перестань рюмси розводити й подумай ліпше про те, як виставити напоказ свої розкішні змащені кремом довгі ніжки на факультетському чаюванні наступного тижня! Можливо, ті священики зможуть тебе розрадити!

      Деннінґз СКАЧАТЬ