Екзорцист. Вільям Пітер Блетті

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ помічник директора розпустив усю групу до наступного дня, і Кріс тепер прямувала додому, дивлячись на тротуар і відчуваючи страшну втому. На розі Тридцять шостої та О-стрит вона зупинилася, щоб дати автограф підстаркуватому італійцеві-бакалійнику, який привітав її з дверей своєї крамнички. Вона написала «З найкращими побажаннями» і підписалася на брунатному паперовому мішечку. Чекаючи, поки промине авто, щоб перетнути Н-стрит, поглянула на католицьку церкву з другого боку вулиці. Святого тогочи-іншого. Укомплектовану єзуїтами. Вона чула, що Джон Кеннеді брав тут шлюб із Джекі й відвідував богослужіння. Вона спробувала уявити собі це: Джон Ф. Кеннеді серед жертовних свічок і побожних зморшкуватих жінок; Джон Ф. Кеннеді з похиленою в молитві головою; вірую… розрядка з росіянами; вірую, вірую… «Аполлон-4» серед шарудіння чоток; вірую у воскресіння й вічне життя…

      Ось. Ось воно. Найсуттєвіше.

      Кріс дивилася, як бруківкою прогуркотіла вантажівка з пивом «Ґюнтер», видзвонюючи теплими, тремтливими, вологими обіцянками.

      Вона перейшла дорогу, а коли спускалася О-стрит повз корпус школи Святої Трійці, її обігнав, тримаючи руки в кишенях нейлонової штормівки, якийсь священик. Молодий. Дуже збуджений. Зарослий щетиною. Трохи далі він завернув праворуч у перехід, що вів у подвір’я за церквою.

      Кріс зупинилася біля переходу, з цікавістю стежачи за священиком. Він, здається, прямував до якогось білого будиночка. Зі скрипом прочинилися старенькі двері з екраном-сіткою, з яких з’явився ще один священик. Той коротко кивнув молодикові й, опустивши очі, швидко рушив до церковних дверей. І знову хтось штовхнув зсередини двері будиночка. Ще один священик. Він був схожий… Гей, це ж він! Так, той, що всміхнувся, коли Берк сказав «трахається»! Тільки тепер він мав серйозний вигляд і мовчки привітав новоприбулого, поклавши руку на плече лагідним, дещо батьківським жестом, і припровадив його всередину. Двері поволі зачинилися, ледь чутно рипнувши.

      Кріс задивилася на свої туфлі. Була спантеличена. Що відбувається? Цікаво, може, єзуїти пішли до сповіді?

      Легенький гуркіт грому. Вона глянула на небо. Чи буде дощ?… Воскресіння й вічне життя…

      Так. Так, звісно. Наступний вівторок. Удалині зблиснула блискавка. Не дзвони нам, дитино, ми самі тобі подзвонимо.

      Вона підняла комір пальта й поволі рушила далі.

      Мала надію, що почнеться злива.

      За якусь хвилину була вже вдома. Пішла до ванної, тоді зазирнула в кухню.

      – Ну як там, Кріс?

      За столом сиділа гарненька білявка років двадцяти з чимось. Шерон Спенсер з Орегону. Останні три роки вона була репетиторкою Реґани й секретаркою Кріс.

      – Та все як завжди. – Кріс підійшла до столу й взялася переглядати пошту. – Є щось цікаве?

      – Хочеш наступного тижня піти на вечерю в Білий дім?

      – Ой, навіть не знаю. А що там робити?

      – Об’їстися солодощами, щоб аж знудило.

      – А де Реґ?

      – У дитячій кімнаті.

      – Що робить?

СКАЧАТЬ