Екзорцист. Вільям Пітер Блетті

Чтение книги онлайн.

      Кріс змахнула руками й пронизливо й хрипко скрикнула на радощах. Тоді притулила руками листа до грудей.

      – Ой, Стіве, ангеле мій, ти не забув!

      Знімання в Африці, вони п’ють, сидячи на складаних стільцях, і дивляться на золотисто-червоний захід сонця. «Ой, уся наша професія коту під хвіст. Акторам тут нічого робити, Стіве!» – «Ну, а мені подобається». – «Це все лайно! Знаєш, що важливе в цьому бізнесі? Режисура. Тільки тоді ти щось робиш, щось власне, тобто таке, що має своє життя!» – «Ну, то роби це, кохана! Роби!» – «Ой, та я намагалася, Стіве. Я намагалася, але нікому це не потрібно». – «Чому так?» – «Ой, та перестань, ти й сам знаєш чому: вони не вірять, що я на це здатна». – «Я думаю, що здатна».

      Тепла усмішка. Теплі спогади. Любий Стіве…

      – Ма, я не можу знайти сукні! – гукнула Реґана зі сходів.

      – У шафі! – відповіла Кріс.

      – Я там дивилася!

      – Зараз прийду! – гукнула Кріс. Вона погортала сторінки сценарію, а тоді її погляд зів’яв і вона пробурмотіла: – Мабуть, це чергове лайно.

      – Ой, я так не думаю, Кріс! Ні! Я справді гадаю, що це добра річ!

      – Ну так, ти ще думала, що фільму «Психо» бракує закадрового сміху.

      – Мамо?

      – Уже йду!

      – Маєш нині побачення, Шер?

      – Так.

      Кріс показала на пошту.

      – Можеш тоді йти. А це все залагодимо зранку.

      Шерон підвелася.

      – Ой, ні, зачекай, – змінила думку Кріс. – Вибач, але одного листа треба відправити ще сьогодні.

      – О, гаразд. – Шерон дістала блокнота.

      Нетерпляче скиглення:

      – Мамо-о-о-о-о-о!

      Кріс зітхнула, підвелася й мовила:

      – Зараз повернуся, – але тоді завагалася, помітивши, як Шерон зиркнула на годинника. – Що таке? – запитала Кріс.

      – Ой, та мені час медитувати, Кріс.

      Кріс пильно й трохи роздратовано глянула на неї. Упродовж останніх шести місяців вона бачила, як її секретарка перетворюється на «шукачку спокою». Це все почалося в Лос-Анджелесі із самогіпнозу, що згодом поступився місцем буддистським наспівуванням. Ті кілька останніх тижнів, коли Шерон ще мешкала в кімнаті нагорі, весь дім був просякнутий фіміамом, а монотонне бубоніння мантри «Нам мйохо ренґе кйо» («Розумієш, Кріс, варто лише це наспівувати, лише це, і здійсняться всі твої бажання, отримаєш усе, що захочеш…») лунало в найнесподіваніші й найнесвоєчасніші години, зазвичай саме тоді, коли Кріс намагалася запам’ятати свої репліки.

      – Ти можеш увімкнути телевізора, – великодушно порадила в одному з таких випадків Шерон своїй роботодавиці. – Мені не заважає. Я можу наспівувати, не звертаючи уваги на будь-який шум.

      А тепер настала черга трансцендентальної медитації.

      – Ти справді думаєш, що це тобі якось допоможе, Шер?

      – Це мені дає душевний спокій, – відповіла Шерон.

      – Ясно, – невиразно буркнула Кріс, а тоді рушила геть, бурмочучи «Нам мйохо ренґе кйо».

СКАЧАТЬ